fbpx
Дозвілля
Молодшого сина Веніаміна вона обожнювала. Як тільки ми прийшли до неї жити, Алла Степанівна відразу попередила – син повернеться зі служби і ми повинні піти, адже він молодий і це його кімната. Постійно мріяла про те, як буде жити з сином і його дружиною, малювала собі рожеві замки на пурпурових хмарах. Ну а потім син таки повернувся і почалось

Як і багатьом молодим родинам у нашій країні, після весілля нам довелося жити зі свекрухою. У той час молодший брат мого чоловіка служив, тому ми жили в його кімнаті. Ми тільки закінчили університет, одружилися, почали працювати. Моя зарплата була невеликою. Чоловік заробляв більше.

Я не місцева, приїхала з мальовничого села на Львівщині. Тому свекруха ніколи не пропускала можливості, щоб у лишній раз мені нагадати, хто я і звідки. Денис, мій чоловік завжди припиняв ці розмови і просив матір ставитись до мене шанобливо.

Вона не тільки мене бачити не хотіла, але і свого сина. В молодості Дениса вона не виховувала – відразу після розлучення віддала його на виховання до бабусі та дідуся. Почала займатися особистим життям. Незабаром вийшла заміж вдруге, привела у світ другого сина. Денис відійшов на другий план. Мій чоловік все дитинство провів у селі з бабусею та дідусем, мама його долею не переймалась зовсім.

Молодшого сина Веніаміна вона обожнювала. Як тільки ми прийшли до неї жити, Алла Степанівна відразу попередила – син повернеться зі служби і ми повинні піти. Я з нетерпінням чекала його повернення. Я при наді саме була і почувалась зле постійно, а свекруха мені дихати спокійно не давала. Всю домашню роботу свекруха плавно переклала на мене, хоча бачила, як мені не добре.

Як тільки Веніамін повернувся, ми пішли жити на орендовану квартиру. Нарешті у мене відновився душевний спокій. Алла Степанівна до нас майже не навідувалася.

А Веніамін почав заливати за комір, кожного дня приводив додому іншу дівчину. Незабаром привів одну при надії і заявив, що вона – його наречена. Незважаючи на свій стан, ця панянка могла співати до ранку у компанії друзів нареченого не відстаючи у споживанні від них.

Через кілька років життя свекрухи змінилася з білого на чорне. Спочатку свекруха не давала спокою мені, а потім їй довелось пережити у власному домі те ж. Мій чоловік не раз мав серйозні розмови з молодшим братом, але не діяло зовсім.

Через 7 років ми таки змогли взяти в кредит своє житло. Життя стало налагоджуватися. Ми зважилися на другу дитину. Зі свекрухою практично не підтримували зв’язок.

Через декілька років Алла Степанівна зовсім здала, обсіли недуги. Одного вечора подзвонив Веніамін і сказав, щоб ми маму до себе забирали. Молодша невістка вже трошки погляділа свекруху, а зараз моя черга. Я  щиро здивувалась таким заявам, адже для нас вони стали за останній десяток років геть чужими людьми, та й чула я що у мою адресу свекруха казала, коли її син пропонував до нас переселитись.

Словом, завезли свекруху в село до її рідної молодшої сестри. Там вона і дожила свого віку, далеко від рідних дітей та онуків.

Яка мораль цієї історії? А ось у чому: треба ставитися до людей по-людськи. Невістка ніколи не стане рідною донькою, але поважати її треба. Вона теж чиясь дитина, її теж потрібно любити і поважати, хоч як це не просто інколи. Зараз я сама вже і теща, і свекруха – але своїх дітей я обожнюю. Всіх дітей, а це і невістка і зять і онуки мої. Всіх люблю однаково і отримую у відповідь взаємне почуття чого і вам бажаю.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.