Місяць тому у мого хлопця вкрали телефон. Ну що такого, буває. Тиждень тому дивлюся, хтось дзвонить. На дисплеї – його старий номер із вкраденого телефону. Затамувавши подих, з серцем, що б’ється, відповідаю і чую на тому кінці дроту неприємний голос.
Цей “геній” здогадався зателефонувати на перший номер у списку обраних. На фотографії мого контакту досить гарне моє фото в купальнику.
Крадій телефону вирішив познайомитись зі мною, уявляєте таке. Я взяла слухавку, і на пропозицію познайомитись, відповіла взаємністю. Ми мило поговорили хвилин десять та хлопець засипав мене компліментами.
Потім я заспокоїлася, та розповіла все своєму хлопцю. Ми вигадали план, як викрити злодюжку та забрати телефон. Вечері набрала “крадія залицяльника”, та запропонувала тому зустрітися для спільного нічного проведення часу (на що він повівся), а потім забрати телефон назад.
Запросила його додому до себе, обіцяла що приготую смачну вечерю та одіну найкращий одяг.
Все вийшло, в назначений час цей геній був у мене на порозі квартири з одною трояндою перевязаною червноно стрічкою. Його щастю не було меж коли він побачив мене в червному халаті. Але все змінилось, коли із за моє спини виглянув мій хлопець з другом.
Аж тобі крадій все зрозумів, віддав телефон та пішов додому без вечері.
Хоча цей його погляд услід нам не забуду. Почуваюся героїнею серіалів про детективів.
