fbpx
Дозвілля
Мікрофон взяла бабуся нареченого, Ганна Федорівна — мудра жінка, яка сказала: — Дорогі Ромчику і Олечко! Ви чудова пара, діти у вас і справді народяться дуже красиві, і вони обов’язково у вас будуть! Тільки почекайте з ними хоча б рочки так зо три, а краще — п’ять

Весілля у Ольги і Романа було пишне, веселе і стандартне: ресторан, гості та нескінченні тости. Привітання і побажання були теж стандартними: з листівками або просто так бажали довгих років подружнього життя, щастя, здоров’я і безліч дітей — скільки вийде. Але незабаром мікрофон взяла бабуся нареченого, Ганна Федорівна — мудра жінка, яка сказала:

— Дорогі Ромчику і Олечко! Ви чудова пара, діти у вас і справді народяться дуже красиві, і вони обов’язково у вас будуть! Тільки почекайте з ними хоча б рочки так зо три, а краще — п’ять. Ви ще самі одне для одного, як діти, виховайте самі себе в своїй маленькій родині, а потім вже плануйте малюка! Перевірка часом обов’язково повинна бути.

Гості невдоволено пхикнули, особливо з боку нареченої. Поповзли по столах чутки, що бабуся накопичила багатство, ось і трясеться над ним: якщо, мовляв, з’явиться дитина, то бабця буде боятися, що наречена все відніме, ось і говорить у мікрофон всіляку нісенітницю. І все ж дехто був згідний з Ганною Федорівною: нареченому і нареченій трохи більше 20 років, ну вони ж ще самі діти!

До речі, рідня нареченої, між собою, звинувачувала бабусю нареченого: заможна Ганна Федорівна ще до весілля подарувала єдиному онукові квартиру, тому все може бути! Але молоді все ж задумалися над бабусиними словами: і справді, вони всього два місяці прожили разом, ну куди поспішати!

Після весілля — медовий місяць, море і готель, теж все стандартно, а ось вдома почався побут. Оля всьому вчилася сама: мати в юності не навчила доньку усім хитрощам господарювання, тому що сама була не найкращою господинею, через що часто сварилася з Оленим вітчимом. Але Оля намагалася бути доброю господинею: після роботи прибирала в будинку і робила смачну вечерю. Дивно, але цього було їй недостатньо! Деякі подружки мали вже по двоє дітей, а вона ще так і не народила, це стало причиною того, що жінка навіть припинила спілкування з деякими подругами— бо у них були свої теми для розмов про дітей і їх виховання і якось вона у все це не вписувалася. Такі обставини оборювали Ольгу, а її емоційний стан впливав на її ставлення до чоловіка:

— Ром, чого ти так пізно сьогодні з роботи? Чому фиркаєш, коли умиваєшся? Чому ти чавкаєш коли їси? І чого ти сутулишся? Оце дратує! Так, почалося — поїв і за комп! Агов! У тебе дружина вдома, помічаєш хоч?

Але Ромка так само запізнювався, пирхав, плямкав, горбився і йшов грати день за днем. Коли справа дійшла до суперечки, Оля сильно розплакалася. Ромка пошкодував дружину, почав заспокоювати і почав міркувати: як же ж вони до цього дожилися?

— Рома, давай подумаємо про дитинку, і тоді не будемо сваритися! — запропонувала Оля.

— О, ні, мені здається, що справи підуть ще гірше! — відповів Рома. — Ось подивися— ми удвох лаємося через дрібниці, а уявляєш, як розсваримось, коли буде маленька дитина в домі? Ми так взагалі розійдемося. Нам справді потрібно щось поміняти спочатку в собі. Це я, бевзь, зовсім дістав тебе хатніми справами, ти приходиш з роботи — і за якусь вечерю і прибирання хапаєшся. У тебе ж є ще подруги без діток, ти іноді з ними сходи куди-небудь, розвійся, я не буду проти, я тобі довіряю. А на вечерю ми і піцу можемо замовити.

Ну, а чому б і ні? Тим більше Ромко пообіцяв їй машину до дня народження подарувати, і бабуся обіцяла додати грошей. Почувши це, Оля записалася в автошколу, щоб здати на права, почала ходити на фітнес з подружками і навіть кілька разів сходила з ними в нічний клуб, відірватися на танцях. Якщо першого разу Рома промовчав, зустрівши на порозі захмелілу дружину, то на другий раз він уже завівся.

— А чи не занадто сильно ти захопилася своєю свободою? — обурено запитав він. — Гаразд ще ці курси водіння і фітнес, але нахабніти ж то навіщо? Роги мені наставляти не потрібно! Олю, половина першої ночі, що я можу подумати?

— Ром, але ж ти сам запропонував мені відпочивати, поки є свобода! Це були твої слова! — Олю злегка хитало, але вона намагалася поводити себе спокійно.

—Лягай спати, завтра поговоримо! — Рома з осудливо скривився.

Вранці були розборки. Рома казав, що вдома все брудом поросло, що елементарно треба хоча б пилососити і меблі ганчірочкою протирати. Свобода — це не означає, що треба жити, як сусіди по комунальній квартирі, має ж бути якась межа.

— Олю, ти ж хороша господиня і смачно готуєш! Мені набридла ця піца, я супу хочу! Я все зрозумів і дозрів вже: давай нам дитинку, і тоді не будемо сваритися!

— Ти що, з глузду з’їхав, обурилася Оля, — я ще на права не здала! Ти мені машину обіцяв, треба до неї звикнути, щоб не нервувати під час їзди! Ні, я так не згодна! — Оля рішуче похитала головою.

— Добре, коли здаси і звикнеш, ти обіцяєш мені спадкоємця? — з надією запитав Рома.

— Безумовно! Тоді точно! — пообіцяла Оля.

Коли машина була куплена, Рому підвищили на роботі, він став хоч і маленьким, але начальником —це був досить вагомий стрибок у його кар’єрі. Він взагалі почав пізно приходити і запевняти дружину, що це все тимчасово і йому просто потрібно звикнути до нових обов’язків, налагодити роботу і тоді він матиме набагато більше вільного часу, але сварки тільки посилювалися.

— Рома, я так більше не можу! Я не хочу ходити на цей фітнес, у клубах мені теж не цікаво, я хочу нормального сімейного життя! Ну давай вже подумаємо про дитину. Я впевнена, що малюк зміцнить наші стосунки і ми тоді точно не будемо мати часу на безглузді сварки. — благала Оля.

— Та ти що! Ні, Олю, зараз ну ніяк, давай почекаємо хоча б рік-два, а якщо мені потрібно буде поїхати десь у відрядження, як я зможу на відстані піклуватися про нашу сім’ю? — обурився Рома.

— Уже пізно! — зітхнувши, сказала Оля.

— Що—пізно? — злякався Рома.

— Пізно вже про щось міркувати, — відповіла Оля і показала чоловікові тест з двома смужками.— Я сподіваюся, що ти не змусиш мене робити помилки?!

— Так я краще відправлю всю цю роботу до біса! — радісно вигукнув Рома і міцно обійняв дружину. — Ах ти ж, хитра лисичка!

Маленький Юрко народився через місяць після «шкіряного весілля» батьків— тобто через три роки після розпису. Маму з малюком зустрічала рідня і бабуся Роми.

Вона була задоволена результатом: три роки це хороший термін, щоб випробувати одне одного на любов, побут і терпіння одне до одного.

Фото ілюстративне.