Два роки тому я закохалась, як кажуть, по вуха. Мiй Орест – чудова людина. Йому 27 рокiв, вiн працьовитий, дбайливий, добрий i дуже чуйний. Але… не вiрить у Бога.
Ми познайомились у маршрутному таксi. Вiн допомiг винести з маршрутки важкезний пакет з овочами, якi я купила на ринку. Кiлька хвилин ввiчливої розмови, i я вже диктую йому номер свого телефону. Уже тодi, коли побачила Ореста вперше, зрозумiла – це той хлопець, з котрим можна провести все життя.
Пiсля знайомства я чекала дзвiнка. Першою телефонувати не наважувалась, хоч дуже хотiлося побачитись знову. Однак кiлька днiв минуло, а Орест мовчить. Я вже подумала, що варто забути та не плекати романтичних надiй. Але в недiлю пiсля обiду вiн подзвонив. I я пiшла на перше побачення.
Усi нашi наступнi зустрiчi були казковими. А коли Орест запропонував стати його дiвчиною, я була дуже щасливою. Але за якийсь час пiзнала його бiльше. I тодi в моєму серцi закрались сумнiви.
До того часу ми нiколи не говорили про Бога. Однак наближалось Рiздво, був якраз перiод посту. I я розповiла коханому про те, що щороку я вiдмовляюсь вiд м’яса, розваг та спиртного у пiст, тому про дискотеки можемо забути. Вiн розсмiявся i сказав: “Ти в це вiриш?” Орест не забороняв менi постити, але розповiв, що вiн уже давно для себе зробив висновок: “Бога не iснує, а Церква – це добре продумана схема вибивання грошей”. Ми дуже довго сперечались з цього приводу. Адже для мене питання вiри вкрай важливе. Я – християнка, греко-католичка. Мої батьки — дуже вiруючi. I жоден мiй день не минає без молитви. Наша суперечка закiнчилась сваркою. Я сказала собi: “Вiн менi не пара”. Ми розiйшлись.
Думала, забуду про нього, та й все. Але то був самообман. Про Ореста я забути не могла. Щодня думала про нього, дивилась на номер його телефону в мобiльнику, хотiла подзвонити. Я згадувала нашi зустрiчi, прогулянки… Нам було дуже добре разом, аж допоки не постало питання вiри. Та вiдмовитись вiд Бога задля коханого я не могла i не хочу. Так я промучилась два тижнi. У церквi на лiтургiї на мої очi навертались сльози. Я думала, чому Господь не допомiг менi полюбити iншу людину — ту, котра так само, як i я, вiрить у Бога.
Якось не втрималась i все ж подзвонила Оресту. Просто розпитати про справи, про те, що робить. Зателефонувала, аби почути його голос, аби зрозумiти, чи вiн так само сумує за мною, як i я за ним. Орест одразу ж запропонував зустрiтись, казав, що хоче мене бачити, що сумує i що боявся менi дзвонити, аби не робити боляче.
Ми зустрiлися того ж дня. Коли вiн мене обiйняв, то серце ледь не вистрибнуло з грудей. Я його поцiлувала та обiйняла ще мiцнiше. Так ми помирилися. Нашi стосунки тривають й досi. Уже два роки. Орест не перешкоджає менi жити з вiрою в Бога, але сам до церкви й не наближається.
Я намагалась не замислюватися над тим, що вiн – атеїст. А от цього року у час Великого посту вирiшила розповiсти про свою ситуацiю на сповiдi. Священик менi сказав: “Вам варто задуматись над тим, чи продовжувати стосунки з цим хлопцем. Адже, якщо ви одружитесь, то як виховуватимете дiтей — по-християнськи чи навпаки, без Бога, за переконаннями чоловiка?”
I тут знову замислилася. Я тепер постiйно про це думаю. I знову вирiшила поспiлкуватись про це з Орестом. Вiн сказав, що пiде менi назустрiч i якщо у нас будуть дiти, то вiн не буде проти, аби їх охрестити. Вiн просто
просить мене зрозумiти, що вiн у все це не вiрить. Але поважатиме всi церковнi обряди як традицiю. Не бiльше.
Я хочу бути з цiєю людиною i вiдчуваю, що не зможу без нього. I без Бога теж не зможу, бо без вiри моє життя стане порожнiм. Та й вирвати її iз серця — неможливо. Та боюсь, чи не чиню я грiха, плануючи вийти замiж за Ореста? Чи можна менi з ним вiнчатись, якщо вiн не вiрить у все це, якщо для нього шлюб у церквi – просто чудовий обряд, який потiм можна переглянути на вiдео?
Iрина, 26 рокiв, м. Iвано-Франкiвськ
Отець Степан Сус, настоятель храму святих верховних апостолiв Петра i Павла:
– Звичайно, що з тими людьми, якi є невiруючими, нам буває важко, бо коли заходить мова про релiгiю, можуть виникати конфлiкти. Однак якщо йдеться про атеїстiв, якi поважають iншi релiгiї та погляди на це iнших людей, то нашi стосунки з ними, навпаки, можуть допомогти тим людям стати на шлях вiри.
Що ж робити цiй дiвчинi, яка покохала того хлопця? Вона нi в якому разi не чинить грiха лише через те, що любить його. Адже любов – це Божий дар. I Церква вiнчає такi пари. Тому, якщо хлопець-атеїст кохає свою дiвчину та поважає її погляди, то повинен дати їй право засвiдчити свою любов на Святому Євангелiї.
Церква практикує таку традицiю, коли пiд час вiнчання лише одна сторона, яка є вiруючою, складає присягу перед Богом про те, що буде вiрна та любитиме свою половинку до кiнця життя. А той, хто на момент шлюбу є атеїстом, також може скласти присягу, але тодi, коли прийде до вiри.
Тому вiдмовлятись вiд коханого лише через те, що вiн – атеїст, не варто, бо вiн ще може увiрувати в Господа. I приклад жiнки-християнки може цьому сприяти. До слова, таких випадкiв дуже багато, коли людина своїм
християнським життям допомогла навернутись тому, хто вiдкинув Бога вiд серця.
Читайте також: Священник розповів вражаючу правду про червону нитку на зап`ясті
