fbpx
Дозвілля
Мій друг зрозумів, що у нього все в житті є. Машина солідна, телефон останньої моделі, іпотеку виплатив і живе в окремій квартирі, мамі в Запоріжжі допомагає. Але в житті кожного успішного чоловіка наступає момент, коли замислюєшся про сенс буття

У мене є друг. Він працює в сфері інформаційних технологій. Посада і зарплата чудові. Він керує відділом розробки баз даних і аналітичних систем. Вища освіта, червоний диплом.

Але колеги його недолюблюють. Занадто наш Сергій Володимирович закритий тип, до якого на кульгавій козі просто так не під’їдеш. На співбесідах часто занудний, завалює нових кандидатів на посаду питаннями, до звітів чіпляється, на корпоративні вечірки з нами не ходить. Ось наш відділ і становить кістяк людей з залізобетонною нервовою системою. Відділ розробників-пофігістів, словом.

Вже не знаю, чим я йому так сподобався, але я єдиний у відділі, з ким він може поговорити про життя. І я один можу називати його просто Сергієм поза стінами офісу.

І ось якось після роботи ми з Сергієм пішли випити по келиху. Добре, хоч бар знаходиться на цокольному поверсі нашої офісної будівлі. У боса був дуже похмурий вигляд. Думаю, ну захоче, сам розповість. Не буду з питаннями лізти.

Виявляється, мій друг зрозумів, що у нього все в житті є. Машина солідна, телефон останньої моделі, іпотеку виплатив і живе в окремій квартирі, мамі в Запоріжжі допомагає. Але в житті кожного успішного чоловіка наступає момент, коли замислюєшся про сенс буття.

Ось він і почав тривожиться про самотню старість в елітному будинку для літніх людей. Адже ні дружини, ні дітей у мого начальника ніколи не було. Так вже вийшло, що відділ наш виключно чоловічий. Та й специфіка роботи така. З жінок тільки прибиральниця баба Таня. Як вона себе любить називати «топ-менеджер клінінгової служби Тетяна Михайлівна». Але та, на жаль, чи на щастя, давно перетнула поріг віку ймовірної нареченої.

Сергію знайомитися ніде і ні з ким. Ось і розганяє наш шеф нудьгу келихом нефільтрованого світлого. «Ти ж наш мозок! – кажу я йому. Щось придумаєш!»

На наступний день мій начальник викликав мене в кабінет. Я його застав, як ходив він колами по офісу. Сергій явно нервував. Червоні очі видавали, що він спав максимум годину за всю ніч. Дуже хотілося дізнатися результати його безсонної ночі.

Знаєте, що придумав, я не побоюся цього слова, цей телепень?! Він своїм аналітичним мозком розробив алгоритм пошуку дівчини. На сайті з пошуку роботи створив вакансію, прописав всі необхідні вимоги до кандидатки. Звісно ж, що вакансія не була справжньою. Але Сергій відмовлявся слухати мої заперечення.

Для нього це був геніальний спосіб провести кастинг для двохсот претенденток на його руку і двушку з усіма зручностями, не встаючи з робочого крісла.

Шеф стверджував, що якщо він зустріне ту саму, то він відразу це відчує. Я не хотів говорити йому про можливі наслідки. Що дівчина дізнається, що це обман, і Сергію може бути непереливки. Я посміявся, побажав йому удачі і через кілька днів вирушив на море в заслужену відпустку.

Яке ж було моє здивування, коли, повернувшись, я дізнався, що наш Сергій Володимирович знайшов своє кохання і, за словами секретарки Сонечки, у них все серйозно. Дівчину Сергія звали Вікторія. Вона не була модельної зовнішності, але шалено чарівна і розумна. Вікторія відгукнулася на ту саму вакансію на посаду системного адміністратора, прийшла на співбесіду, і вразила нашого холостяка наповал.

Він звик почуватися на коні, а тут, під напором інтелекту і відкритості Віки, остаточно розтанув. До речі, правду так і не довелося відкривати. Заради дівчини бос вирушив до генерального директора, привів всі мислимі і немислимі докази, що відділу необхідний ще один системний адміністратор.

Я дуже радий за мого друга! Ця історія ще раз мені довела, що немає нічого неможливого.

Фото ілюстративне.