Мене запросила на день народження моя подруга, але в останній момент сказала аби я не приходила. Вона дуже хороша і добра, допомогла мені багато в чому, ми домовилися ще за два місяці і все спланували, я допомагала визначитися з місцем для святкування її дня народження.
І ввечері за тиждень до події вона написала, що я не зможу прийти, бо її подруги хочуть провести цей день із нею без мене. Я знаю, хто ці подруги, але особисто не знайома з ними.
Я начебто й можу зрозуміти, чому вони хочуть провести цей день тільки з близькими, але мені так прикро, я намагаюся не сприймати це близько до серця (я дуже чутлива людина), але хіба я не була однією з цих «близьких»? Виходить, тільки я так рахувала. Це найприкріше для мене.
Я до цього сама якось не любила дні народження з різних причин, але мені здавалося, що цього разу все буде інакше. Адже це буде її день і все пройде вдало. Тим більше я ж допомагала їй з організацією святкування.
Подарунок я їй, звичайно, подарую, але не думаю, що після цієї ситуації не зможу її одразу привітати, думаю, тільки через тиждень після дня народження зможу зустрітися з нею.
Ситуація не є критичною, але мені хотілося комусь висловитися. Може це і справді по-дитячому що я образилась?
