Машці вже за сорок. Минуло майже 20 років, як вона виїхала дод США. Донька вступила до престижного універу. Але вдруге заміж Маша так і не вийшла. “Та мені й не потрібно. Донька є, мама поряд, із грішми проблем немає. Нащо ці чоловіки”.

Жила-була дівчина Маша. Жила разом із мамою у центрі Одеси в одній із комуналок. Життя було так собі, ну знаєте, тата немає, мама продавець у магазині. Натомість Машка на відмінно закінчила університет і влаштувалася на фірму працювати бухгалтером. Звичайно, зарплата була така собі, але на їжу і погуляти на вихідні вистачало.

Машка була дуже перебірлива з нареченими. Сама-то вона була дуже нічого, не красуня звичайно, але дуже миловидна. І очі. Великі красиві очі.

У Машку закохувалися за очі: гарні чорні одеські очі. І відбою від чоловіків у неї не було. Але все не те. То одружений, то часто в рейсах, то бабій.

І вирішила Машка плюнути на це все і поїхати до Америки. І так вона цього захотіла, що ніщо на шляху в неї не могло встати. За три роки вона практично з нуля вивчила англійську та могла вільно на ній спілкуватися.

Перештрудувала всю літературу щодо США. Зареєструвалася на купі сайтів знайомств і знайшла-таки слушний варіант в особі молодого інженера з Філадельфії. Півроку спілкування, листування тощо. Загалом весілля пройшло вже в США.

Машка швидко завагітніла, але при цьому вже студіювала американський варіант бухгалтерського обліку.

Підтягла ще більше англійську. Після народження дитини вона без особливих проблем знайшла роботу бухгалтером у невеликій юридичній фірмі. А ще через півтора роки розлучилася зі своїм інженером і переїхала до Вашингтона, де її взяли молодшим бухгалтером у “Майкрософт”.

Минуло кілька років, і Машка стала головним бухгалтером в одному з підрозділів цієї компанії. Забрала маму з її одеської комуналки, купила будинок у передмісті і взагалі ні про що не шкодує.

“А про що шкодувати, Сергію?! – каже вона мені. – Про комуналку? Про маршрутку?

Ось знаєш, коли ностальгія долає (а таке буває рідко), я заходжу на Одеський фейсбук і читаю, читаю, а потім кажу собі, що все правильно зробила.

Машці вже за сорок. Минуло майже 20 років, як вона виїхала дод США. Донька вступила до престижного універу. Але вдруге заміж Маша так і не вийшла. “Та мені й не потрібно. Донька є, мама поряд, із грішми проблем немає. Нащо ці чоловіки”.

You cannot copy content of this page