fbpx
Дозвілля
“Мариночко, привіт, дорога — почула вона в слухавці знайомий голос сестри. Сказати, що Марина просто здивувалася – нічого не сказати. Адже остання їх зустріч була не з приємних. Ольга такі слова виговорювала, що й повторювати не хочеться, через татову квартиру”

Річ у тім, що вона була незадоволена і вважала, що їх спільний батько поділив своє майно неправильно. Марині двокімнатну квартиру, а їй, Олі, дачу в передмісті. Ольга навіть до суду подавала, але у неї нічого не вийшло.

І ось зараз зателефонувала першою.

– Привіт, Олю. Як ся маєш? – обережно запитала Марина.

– Та не дуже, сестричко. Від мене Дімка пішов і залишив мені “великий” мінус. Та й з роботи довелося звільнитися. Уявляєш, найкраща подруга підсиділа. Ти ж пам’ятаєш, що я шеф-кухарем працювала в ресторані? То ось вона до нашого адміністратора підлизалася і її поставили на моє місце. Але я терпіти не стала і пішла, голосно грюкнувши дверима. І тепер я безробітна з купою боргів, – і Оля захникала в слухавку.

Марина розгубилася.

– Ну а я що можу зробити? Дімку ж не зможу повернути.

Ольга заторохтіла:

– Та й не треба. Багато з нього толку все одно немає. Якби не пішов, сама б вигнала. А допомогти ти мені зможеш. Ти ж начебто кафе відкрила? Візьми мене кухарем, будь ласка. У мене досвід і знання. Так твою кафешку на все місто гриміти буде.

Марина задумалася. Особливого бажання брати Ольгу на роботу не було. Характер у неї був ще той. А з іншого боку у неї якраз вакансія звільнилася. Зінаїда Іванівна чи тітка Зіна, недавно звільнилася. З Мариною вона була з самого відкриття. Прекрасна кулінарка і просто найдобріша в світі жінка, вона стала Марині рідною. Але останнім часом у тітку Зіну добряче турбували ноги і вона попросилася на заслужений відпочинок.

– Ну що, сестричко, візьмеш? – відволік її від роздумів голос Ольги. – Гаразд, приходь завтра вранці. Поговоримо і вирішимо – здалася Марина. У слухавці пролунав радісний крик і дзвінок обірвався. “Як завжди, ні тобі дякую, ні слова подяки. І навіщо я погодилася? Правильно мама каже, що мені твердості не вистачає”, – подумала Марина і вирушила додому.

Жила вона з мамою, але в планах було коли-небудь з’їхати від неї. Не те щоб вони сперечалися чи не поважали одна одну, просто Марина вважала, що окреме проживання, допоможе їй вийти заміж. З мамою це було, м’яко кажучи, проблематично. Вона чомусь вважала, що Марині рано думати про сім’ю. Хоча їй уже до тридцяти зовсім близенько і вона була цілком самостійною.

Мама і про кафе їй говорила, що це марна ідея. А коли дізналася, що вона для цього і квартиру продала, місяць не розмовляла. Вона за рік існування Марининого бізнесу, жодного разу туди не прийшла. Ось і сьогодні на розповідь Марини про дзвінок Ольги, їдко сказала:

– Ну, ну. Пусти її, приголуб, а потім не скаржся, що вона тебе обчистила. Знаючи її матусю, а вона в неї вдалася, Ольга свого не упустить. А ти вся в свого батька, куди поверни, туди і підеш. Дивуюся, як ти ще свою забігайлівку не втратила. Хочеш проблем, бери Ольгу, ні – скажи що родичів на роботу не береш, – припечатав вона.

Марина розуміла образу мами. Вона завжди була проти спілкування доньки і чоловіка. Вони зустрічалися таємно, поки мама їх випадково в парку не побачила. Як вона сварилася! Називала їх зрадниками. Особливо колишнього чоловіка. Адже він пішов до іншої жінки, у якої вже була донька на рік молодша від Марини. Він виявляється після весілля закрутив службову інтрижку. Думав несерйозно, але мама Ольги думала інакше. І через десять років підвішеного стану, він пішов з сім’ї. Але і там щастя не знайшов. Його вистачило на сім років спільного життя. А потім він жив один. Виявилося, що у нього були проблеми зі здоров’ям, тільки він до останнього не звертався за допомогою.

На ранок сестри зустрілися. Марині шкода було Ольгу, так погано вона виглядала. Сильно схудла, зі згаслим поглядом. Вона довго скаржилася на життя, плакала. Марина здалася і запропонувала їй посаду кухаря.

Минув місяць, другий і Марина почала помічати косі погляди персоналу. Перешіптування за спиною, нещирі посмішки. Вона довго не могла зрозуміти, що трапилося. Тим більше, що відвідувачів у кафе ставало все менше. А отже і доходу. Коли вона скаржилася сестрі і дивувалася чому так, та її заспокоювала:

– Ну може у людей грошей немає. Або інше місце знайшли? Та все налагодиться, ось побачиш.

Правду вона дізналася від тітки Зіни. Та без попередження зайшла до неї в кабінет і прямо сказала:

– Маринко, що ти робиш? Гляди, й закриється твоє кафе.

Марина здивувалася.

– Чому ти так говориш, тітко Зіно?

Та стала загинати пальці.

– Доходу немає, кухня погана, цуплять всі і все, починаючи від кухаря і закінчуючи посудомийкою – А потім додала – Запитай чому?

Марина машинально повторила:

– Чому?

Тітка Зіна підвищила голос:

– Та тому що твоя сестриця чутки про тебе погані розповідає. Навіть повторювати не хочу. І чоловіка ти у неї забрала і сюди влаштувала, щоб вину свою загладжувати. І батька свого за життя квартири позбавила. Та багато ще чого. А щодо їжі. Вона ж махлює, прострочені продукти задешево бере, а різницю в кишеню кладе. Ти ж їй закупівлі дозволила робити. А хто буде несвіже їсти. Та ніхто. Та й продукти хороші і дорогі, вона у відкриту додому забирає. Чи не віриш мені, перевір сама. Так що думай, Маринко, думай.

Ольга, як завжди поклала в сумку свіженьку вирізку, ікру не забула, зверху ще морепродуктів накидала. І накинувши шубку, зібралася йти.

– А тепер все в зворотному порядку і в холодильник, – з тіні вийшла Марина. Оля розгубилася на секунду, а потім єлейно заусміхалася.

– Ой, Маринко, налякала. Ти що думаєш, що цуплю в тебе? Ха, ха. Я просто залишки забираю, не пропадати ж добру. Сама ж знаєш, яке моє становище. Тільки й залишається, недоїдками харчуватися, — плаксива гримаса “прикрасила” її обличчя.

— Досить! — плеснула долонею по столу Марина — Досить з мене недалеку робити. Я тебе пошкодувала, роботу тобі дала. А ти чим відплатила? Чорною невдячністю? Я у тебе виявляється чоловіка забрала. Тільки нагадай мені, коли? Батька навколо пальця обвела? Так як тобі не соромно. До того ж ще й присвоюєш чуже. Чого тобі не вистачало, Олю?

Ольга жбурнула сумку на підлогу і вигукнула:

– Терпіти тебе не можу, зрозуміла? За все. За те, що батько тебе більше любив. Весь час повторював, бери приклад з Марини. Вона добра і гарна. А я яка? Некрасива і недалека? Я в боргах, а ти бізнесвумен? Не надто жирно, сестричко?

Марина тихо сказала:

– Йди геть!

Ольга перепитала:

– Що?

І тут Марину накрило і вона зарепетувала:

– Забирайся звідси! І щоб я тебе більше не бачила і не чула. Ніколи в житті!

Зараз у Марини все налагоджується. Вона повністю змінила штат. Якщо люди вірили пліткам, їй з ними не по дорозі. Тітка Зіна повернулася, як вона сказала, поки заміну собі особисто не знайде. Марина з’їхала від мами і орендувала собі квартиру. Навіть познайомилася з непоганим чоловіком. І дала собі слово, ніколи не брати родичів на роботу. Толку мало, а клопоту не оберешся. Урок невдячності від сестри вона твердо засвоїла.

Автор: Laskava lanʹ.

Фото ілюстративне.