fbpx

Маринка тут такий заклад знайшла мамо, сам би там жив. Поглянь, – показує фото, – це пансіонат на березі річки. Там живуть люди твого віку. У них там так цікаво! Щодня розваги. Може й ти долю свою знайдеш. У кімнаті вас двоє буде жити, всі умови і зручності. Можна сказати що то казка а не старість у тебе вийде

От так у мене непросто склалося життя, після того як син одружився. Думала, що отримаю доньку про яку все життя мріяла і так і не мала. Після появи сина я ледь з того світу повернулась. Тоді мені і сказали, що мій син віднині – моя єдина дитина, інших не буде. Та зараз зовсім не про це.

Річ в тому, що мій син і невістка Марина що мені краще буде в будинку для людей похилого віку. Чомусь я цілком переконана, що це ідея моєї невістки, а не сина. Йому Марина дуже ложечкою сіру речовину їсть, а він її слухає

Одружилися вони майже шість років тому. Як кожна мама – я щиро раділа щастю сина. Ба більше, вважала Марину гідною мого єдиного сина дівчиною. Мені вона мені здалася розумною і дуже хазяйновитою.

Однак Марина виявилася дійсно розумною жінкою. Враз мій син припинив бути моїм. Тепер її і лиш її думка правильна і не підлягає обговоренню. Я впевнена, що саме житлове питання цікавить її найбільше.

Марина подарувала сину прекрасну донечку, і на разі при надії хлопчиком. Погоджуюся, квартира у нас не велика, і місця стає мало для нас усіх у трьох кімнатах.

А що ж я можу зробити? Подарувати їм окреме житло я не в змозі, і у них таких грошей нема. Хоча працюємо всі не покладаючи рук. Я чим можу, тим по дому їм допомагаю. З онукою воджуся щодня, їсти готую з самого ранку свіже, прибираю. Не можу ніяк зрозуміти, чим же я не права.

Нещодавно я вийшла на пенсію, вік дає про себе знати. Допомоги сторонньої по догляду за собою точно не потребую, адже ще підробляю.

Дивне ставлення до себе я почала помічати відколи Марина оголосила що при надії вдруге. Вони з сином ледь не плакали коли дізнались.

— Мамо, треба щось вирішувати, – сказав син одного разу. – Дітям окремі кімнати потрібні. Давай будемо щось думати!

Я ще тоді здивувалась, що ж тут власне думати. Квартира не резинова. А наступного дня син прийшов уже з готовим “геніальним” рішенням.

— Маринка тут такий заклад знайшла мамо, сам би там жив. Поглянь, – показує фото, – це пансіонат на березі річки. Там живуть люди твого віку. У них там так цікаво! Щодня розваги. Може й ти долю свою знайдеш. У кімнаті вас двоє буде жити, всі умови і зручності. Можна сказати що то казка а не старість у тебе вийде.

Я сиділа отетеріло. Він говорив про все, як про факт, який звершився. Мені шістдесят три, я хоч і не молодиця, але цілком ще нічого і мене у пансіонат?

Плачу тепер щодня. Марина і син ходять по квартирі насуплені, хоча це по суті мій дім. Розумію, що так тривати довго не може і треба щось вирішувати, але як вчинити так, щоб і родина в мене залишилась і я вдома постаріла?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page