fbpx
Дозвілля
Марічка йшла зі школи додому і була дуже засмучена. Отримала погану оцінку, бо лінувалась вивчити те що задали на домашнє. Знала, що мама буде незадоволена і сваритиме. Дуже не любила,коли в мами поганий настрій. Не те що боялася, але якось так тривожно і неприємно було в душі

Марічка йшла зі школи додому і була дуже засмучена. Отримала погану оцінку, бо лінувалась вивчити те що задали на домашнє. Знала, що мама буде незадоволена і сваритиме. Дуже не любила,коли в мами поганий настрій. Не те що боялася, але якось так тривожно і неприємно було в душі.

Несміливо відкрила двері, мати глянула і відразу зрозуміла, що щось не так.

— Що сталось, доню? — спитала мама.

— Та… Нічого…— дівчинка зупинилась і не знала, що казати далі. Сказати правду чи відвести розмову в інше русло. Як буде краще і виявиться правильнішим. Та зупинка і вирішила все.

— Марічко, я ж бачу, що щось не так. Скажи краще правду, бо я і так про все знатиму, — сказала мати.

“А й справді”, – подумала дівчина. — Мама знатиме, від неї ніколи нічого сховати не можна.

Мама в неї дуже відповідальна і цікавиться всіма справами своїх дітей. Вона живе їхніми захопленнями, у всьому допомагає і безмежно любить їх всіх. Старається допомогти і зрозуміти, але дуже не любить, коли хтось з них робить неправильно або говорить неправду. І скільки б вона не видумувала, мама і так розуміє та бачить де є щирість, а де хтось щось хоче приховати. Враження, що добрий ангел сидить в неї на плечі і що вона не побачила сама чи не зрозуміла, то він їй точно підкаже та розтолкує. Марічка не раз пробувала свої видумки пропхати, думала якось воно пройде легше і для неї спокійніше. Але чомусь ефект був інший. Вона навіть оглядала маму зі всіх сторін, думала побачити хто відкриває їй істину.

— Доню?

— Та щось я забула про домашнє і не вивчила, вчитель поставив мені погану оцінку, — сумно сказала дівчина.

— То дуже зле, що так сталося. Але добре, що не пробувала мені видумувати, як ти то любиш. Ту оцінку постарайся виправити. Доню, вірю, що інколи не хочеться вчити, але це твій обов’язок і потрібно вчитись. Від цього залежить твоя кар’єра, твоє життя і навіть життя твоїх майбутніх дітей. Не можна лінуватись, треба бути працелюбною. Кожен має свій обов’язок, дорослі працювати та дбати про своїх дітей, про їхнє благополуччя, про навчання і про здоров‘я. Діти ж мають добре вчитися, бути слухняними та допомагати батькам, що їм під силу. Дівчинко моя, вчитися це цікаво, вчитися це добре, будеш багато знати. Повір, мати різносторонні знання та освіту, то є велике багатство, яке ніхто ніколи від тебе не забере і не вкраде. Як казала моя покійна бабуся: «Знання ні вода не забере, ні вогонь не спалить і ворог не вкраде. Що знатимеш то є тільки твоє і то найбільший твій скарб». Тепер, доню, я дуже добре розумію ті слова. Так і є, знання велика сила, що здобула те і маю, справді, це безцінна річ, яку знищити нікому не під силу.

— Мамо, я постараюся краще вчитися. Ти так доступно мені пояснила цінність і важливість знань,— вже веселим голосом сказала Марічка, радіючи що мама не сварить. Обійняла матір і звично защебетала, про день проведений у школі. А мати, лиш втомлено здихнула, мріючи, щоб дочка зрозуміла її повчання.

Галина Мазурик, “Мамина наука”