Маргарита ніби вросла в землю ногами. Побачити подібне вона не очікувала, та й не хотіла, чесно кажучи. На порозі з двома торбами і з заплічником стояла колишня свекруха. Позаду ніяково переступаючи з ноги на ногу тупцював колишній чоловік.
— Маргариточко, донечко, – винувато і якось зсутулившись, швидше прошепотіла, ніж сказала свекруха, – Не жени, донечко! Тут таке сталось… Жити ніде. Іти нікуди. Можна ми у тебе житимемо? – і навіть відповіді не дочекавшись спробувала пройти в дім.
Чи не вперше в житті добра і завше усміхнена Маргарита, яка почувши криве слівце і в сорок років червоніла, мов дівча, сказала твердим, аж ніби металевим голосом:
— А в нашому телятнику місць немає. Усім бикам хвости вже закрутили, так що беріть свої речі і їдьте назад до столиці. Мій свинарник для нових мешканців зачинений. Вас тут ніхто не чекає.
Свекруха аж крякнула від несподіванки, а колишній чоловік сполотнів. Потім рвучко вибіг з-поза матері і затинаючись заволав:
— Діти… У мене тут донька і син живуть. Ми не до тебе, до них приїхали, – і голосно вже у хату, – Олечко, Матвію, тато з бабусею приїхали!
— А нема у тебе дітей, – мовила тихо Маргарита, – Вже три роки, як їх усиновив інший батько. Забув? Ти ж сам відмову писав. Ідіть, бо зараз повернуться брат і чоловік.
Незвані гості ще трохи постояли, а потім уже геть знесилено попросили:
— Дай хоч чаю. Цілий день нічого не їли. Без грошей геть. Навіть на дорогу до міста копійки не маємо.
Маргарита тоді вийняла сотню, вручила колишній свекрусі і прямо перед носом зачинила двері. Притулилась знесилено до дверей і сповзла на підлогу. Перед очима пливли замінюючи одна одну картинки з минулого.
Зима. Мороз. Двоє заплаканих дітей і лемент свекрухи. Здається Маргарита тоді так і вискочила з дому у кімнатних тапочках. Матвійко встиг накинути курточку, Олю вона прикрила своїм халатом. Доки чекала таксі гарячково думала, куди ж власне поїхати. До батьків в далеке село не довезуть, та й грошей ні копієчки. А тут ще свекруха довкола осою кружляє:
— Розбила, розбила мою тарілку улюблену. Господиня! Це тобі не в селі на фермі у мами корів доїти. Свинарника я у себе у домі не допущу.
Позаду тупцював чоловік. Щось намагався сказати, але вкрай розгубився. Не знав кого ж підтримати. Мамі він перечити не вмів і не хотів, а дружину ніби й шкода, вона ж нічого й не зробила. Коли під’їхало таксі сунув Маргариті зім’яту сотку і затинаючись сказав:
— Ну… Ти цей. Бувай чи що?
Через три місяці їх розлучили. Від дітей він відмовився. Маргариту це особливо тоді вразило. Гаразд, вона не до душі його мамі була, а діти до чого? Прекрасно знала, що без маминого слова чоловік і з ліжка ніколи не вставав, отже це була її ідея.
Більше, після того нічного візиту, вони в її житті не з’являлись, хоча вона і досі жалкує, що тоді отак їх виставила навіть не дізнавшись, що ж власне сталось.
Діти виросли без батька і навіть не питали про нього ніколи. Та сніжна зима їм запам’яталась на все життя.
А тарілку ту не Маргарита розбила, а її чоловік. Просто зізнатись по-дитячому лячно йому було, от і сказав, що то дружина зробила.
Автор Анна Корольова.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
