Галина і Семен в дитсадок ходили разом, у школі – за однією партою. Після випускного – вдвох у технікум, ну а потім весілля і донечка.
Жили у хаті, яка Галині від бабусі лишилася, батьки з ремонтом допомогли. Коли доньці Любі було три роки, а син щойно з’явився, Семен прийшов і сказав, що більше не кохає і йде до Раїси, нової секретарки їхньої контори. Дітям допомагати буде, чим зможе, ну а решту вибачай, Галинко, приїлася ти мені…
Почав речі збирати, а Галинка наче на соляний стовп перетворилася. Стояла і дивилася, ворухнутися не могла. Вибігла Любочка зі своєї кімнати, побачила щось незвичне: тато на неї не дивиться, на руки не підхоплює, одяг у велику валізу кидає:
– Таточку, татусю, не йди! Я з тобою! – заголосило трирічне дівча.
А Семен і схопив, закружляв малу, пригорнув до себе. Потім сіли всі, на підлогу плакали кілька годин.
*
Галина віддала Любочку Семену. Що нею рухало? Не просто ж самій з двома дітками. Та й оті сльози доньки все стояли перед очима.
Вони, звичайно, бачилися. Поки Люба ще мала була – частіше, а потім Семен з Раїсою і донечкою в обласний центр виїхали.
Через чотири роки після розлучення Галина вдруге заміж вийшла, 45 років прожила з другим чоловіком, а потім провела Віталія в останню путь. Дітей спільних не нажили.
На хату дарчу на сина Георгія зробила на його 25-річчя. Але Георгій все по закордонним заробіткам мотався, з кимось сходився і розходився, до матері вкрай рідко навідувався. Та вона розуміла: чоловік не має бути до мамчиної спідниці прив’язаний. Так, ронила сльозу іноді, та й по тому. З Любою не часто, але передзвонювалися, дочка навіть приїздила іноді з двома онуками, але теж не часто.
Якось звідкілясь повернувся Георгій і сказав:
– Мамо, ти подумай, куди переберешся. Я хату продавати буду – у мене борги. Ти вже прости, мені тебе забрати нікуди.
*
Галина живе у доньки на лоджії у невеликі двокімнатній квартирі. Всім говорить, що їй там подобається, затишно і зручно. У неї там диванчик і швейна машинка. Вона замовлення на ремонт одягу виконує, поки ще може, гроші – доньці.
Син хату продав і десь завіявся, на свята лише напише два слова.
Дочку Галина не ростила, а воно он як життя повернуло…
У Люби вже ні батька, ні мачухи, син он з невісткою з ними живуть і малим. А знайшла Любочка місце для матері і в душі, і в квартирі. Чоловік для бабусі лоджію облаштував, там тіснувато. звісно, але не задуває, тепло.
Галина ранками любить насмажити на всіх млинчиків чи оладок-сирників, а ввечері посидить трохи з дочкою і зятем, новини подивиться, та і йде у своє «балконне гніздечко», де затишно, зручно, не задуває і всі, хто їй дорогий – поруч, за стіною.
Автор – Олена Мірошниченко
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
