fbpx
Дозвілля
“Мамо! Ну що ти мелеш? Свою провину на нас перекладаєш? Ось, дивись: Юля мені гроші дала, щоб я тобі плитку і холодильник купив! А ти її ж виниш? А посуд вона зі свого дому, від батьків, привезла, то і забрала! Ну в чому вона винна, скажи, будь ласка?”

Зовсім непросто доводилося Юльці в домі чоловіка… Три зовиці, всі заміжні, живуть окремо, тільки ось маму дуже любили!

Ну ось щонеділі збиралися всі зі своїми сім’ями. Спочатку почесна місія наготувати їжу на всю ораву, накрити стіл, посуд перемити надавалася їй, невістці.

Ну а що? Вона ж куховарка! А їм від своїх домашніх справ у матері рідної в гостях відпочити треба! Вони ж перед своєю ріднею теж крутяться і не сперечаються!

І Юлька намагалася в бруд обличчям не впасти. Все для них! А як же? Її чоловік-спадкоємець, а, отже, будинок їм з чоловіком відійде. А разом з будинком і обов’язки! Мати вчила перед свекрухою більше мовчати, бути поступливою, ввічливою.

Про зовиць вона якось не дуже інструктувала: звідки їй було знати, що в доважок до свекрів підуть їх три доньки, та онуки, яких було, в цілому, не багато, не мало: вісім. А ще й зяті охоче з’являлися: чому б і не пообідати в будинку тестя?

Все-то воно добре, тільки ось всі турботи на плечі Юльки. Тільки-но що не так скаже — свекруха відразу попереджає:

— Якщо хочеш — відокремлюйся! Он на першому поверсі кімнату в порядок приведіть — кухня вам буде!

Але Юльці якось незручно було відділятися… Як-не-як батьки чоловіка. Пенсії у них кіт наплакав. Їм і самим не вистачає, а тут ще ці недільні посиденьки… Хто їх буде оплачувати? Не виходить, не сходиться! Років п’ять терпіла, але коли вже друга дитина з’явилася, просто вже не змогла далі терпіти і після чергової суперечки, попросила чоловіка, Геннадія:

— Якщо вже не хочеш на квартиру вийти, тоді давай відділимося?

— Це як? Жити в одному домі, а стіл окремо?

— Та це ж твоя матма сама запропонувала!

— Не може такого бути!

— То піди, запитай!

Так і пішов. Поговорив з батьками і, схоже, отримав дозвіл… Зайнявся ремонтом кімнати на першому поверсі. Там було щось на зразок комори. Велика кімната, квадратів десять. Мотлох, зібраний за роки, викинули, пофарбували, побілили. Купили кухонні меблі.

А холодильник і електроплитка в домі були куплені за гроші з посагу Юльки. Забрала!

А їм знову поставила газову плиту, якої вони раніше користувалися. Холодильника у них не було, коли вона в дім прийшла. Але, вже відділятися, значить відділятися!

Через кілька днів сусідка Юльку соромити почала:

— Як же так? Бідних людей похилого віку ви ні з чим залишили… Навіть посуд забрала! Не шкода? Всі тільки про це і пліткують!

Юлька просто язика прикусила.. Ось просто не знала, що й сказати! Пояснювати треба тепер всім і кожному, що вона забрала тільки своє? Так, свій посуд, чашки, тарілки, ложки, вилки-посаг! А що? Треба, виявляється, було бідним людям похилого віку залишити?

Ледве дочекалася, поки чоловік з роботи прийде:

— Треба твоїм батькам плитку купити і холодильник. Всі в селі тільки про нас базікають… Ось, скажи, хто ці плітки розпускає?

Геннадій запросив свою матір поговорити:

— Мамо, хто розпускає чутки? Що таке відбувається? Адже ти ж сама нас відокремила! А тепер?

Мати стояла, стиснувши губи, з вдаючи ображену невинність:

— Від людей хіба щось приховаєш? Ми всі на виду! Люди тільки і чекають, коли хтось із нас помилку допустить… Така слава на мою голову! На старості років від нас відокремились… Що ми, погані, чи що?

Тепер уже не тільки Юлька, але і її чоловік роти пороззявляли від подиву! Геннадій обурився:

— Мамо! Ну що ти мелеш? Свою провину на нас перекладаєш? Ось, дивись: Юля мені гроші дала, щоб я тобі плитку і холодильник купив! А ти її ж виниш? А посуд вона зі свого дому, від батьків, привезла, то і забрала! Ну в чому вона винна, скажи, будь ласка?

— Так звичайно! Зараз у всьому мене звинувачувати будеш! Твоя дружина зовсім совість втратила: це вона ж і розносить ці плітки! Я цілий день вдома сиджу, а вона всюди вештається! — Геннадій аж почервонів від злості:

— Мамо! Моя дружина не вештається! Вона працює! І заробляє більше за мене в три рази!

Свекруха гордо підняла голову:

— Гаразд, гаразд… Живи зі своєю… Мама вже виростила тебе, не потрібна більше. Зрозуміла. Нічна зозуля завжди денну перекує.— І вийшла з кімнати.

Юлька втомлено опустилася на стілець. Сльози текли по її щоках. Як же прикро! Ось за що їй це?

Геннадій, весь пониклий, спустошений, стояв біля вікна, не дивлячись на дружину. Йому теж все дуже набридло. Хотілося втікати і подалі від цього всього. Мама є мама. Яка б вона не була… Але ж Юлька — дружина його! Матір його дітей! Як бути? Кого захищати?

Важко зітхнув, повернувся до Юльки. Як же її шкода! Така вся тендітна! Плечі тремтять… Плаче, беззвучно, гірко.

Внизу почувся голос сина. Прийшов від сусідів. Юлька квапливо витерла сльози, піднялася і побігла назустріч йому, обняла, повела в кухню: пора обідати.

Треба якось жити, треба миритися з тим, що є.

А Геннадій пішов в кімнату матері, погладив по її плечу і, не кажучи ні слова, пішов вниз, до своєї сім’ї. Юлька тут же подала йому дві тарілки з пловом:

— Віднеси батькам.

Ну ось і я думаю: як бути чоловікові поміж двома улюбленими жінками? Кого відштовхнути?

Автор: sekrety zhyttya.

Фото ілюстративне.