У кожній родині існують свої неписані правила. Наша – не виняток. Головне правило нашої родини звучить так: “Батько не миє посуд”.
Мій батько косив траву на полі, чистив підвал від бруду нанесеного стічними водами, доглядав за великим городом, періодично ходив у місто і прокидався на годину раніше, щоб завести нас у школу, а після навчання завжди радо допомагав нам.
Він постійно жертвував своїм часом заради нас і був готовий на все, аби задовольнити наші прохання. Але ми всі знали, що ніколи не побачимо, як він миє посуд. Це було викарбуване на камені правило.
Мати і батько продовжували любити нас і допомагали нам навіть тоді, коли ми вже стали дорослими.
Коли я купила будинок, мій батько мало не щодня приходив, щоб допомогти мені.
Потрібні нові двері? Без проблем.
Треба встановити ізоляцію, спланувати зробити обідній стіл, пофарбувати стіни? Він брався за все.
Я дуже цінувала цю його готовність допомогти і завжди була вдячна батькові за його мудрість та допомогу.
Але одного вечора я отримала подарунок, який перевершив всі мої сподівання.
Останнім часом я дуже рідко бувала вдома. А увесь вільний час ішов на написання звітів.
Як наслідок, мій будинок виглядав так, ніби тут пройшовся ураган. На кухні височіла гора брудного посуду, який я завжди обіцяла собі перемити, але руки до цього так і не доходили.
Того дня після складного робочого дня я повернулася додому цілком знесилена.
Я машинально увімкнула комп’ютер і пішла на кухню, щоб зварити собі кави. Дещо одразу привернуло мою увагу: у сушарці для посуду були складені помиті тарілки і столові прибори.
Я подумала, що це зробила моя мама, тому зателефонувала її, щоб подякувати за цю ангельську поміч.
Вона відповіла “Це була не я, а твій тато”. Завершивши розмову, я розплакалась.
Правило: “Тато не миє посуд” розбилося на моїх очах.
Комусь таке може здатися дрібничкою. А для мене це був найбільший прояв любові за все моє життя.
Фото: ілюстративне
