fbpx
Саморозвиток
Лікар вислухав розповідь про подорож хлібини, після чого розчулився: “Якщо люди так люблять одне одного, то мені нема чого боятися”

Після Першої світової, коли людям не було зовсім чого їсти, один відомий лікар-професор важко занедужав.

До хвороби додалося загальне виснаження. Лікарі говорили про правильну дієту, але потім лише знизували плечима. Саме тоді один знайомий прислав йому половину хлібини.

Професор зрадів подарунку, який навіть не зміг скуштувати. Він знав, що в одного його сусіда, шкільного вчителя, була хвора донька, яка потерпала від нестачі їжі. Він вислав хлібину їй:

“Для чого мені цей хліб? Я вже старий. А молодій особі він потрібен.”

І відправив хліб вчителю. Але і той не хотів прийняти хліб. Він вирішив передати його одній літній жінці, яка жила в бідному міському районі. Так почалася безкінечна подорож буханця хліба.

Старенька жінка віддала його своїй доньці, в якої було двоє дітей.

Молода мама згадала про старенького лікаря, який жив неподалік. Він вилікував її дітей кілька місяців тому, не попросивши жодної оплати. Вона взяла хліб і пішла до нього.

“Ось ти й повернувся”: сказав професор. Він вислухав про розповідь про подорож хлібини, після чого розплакався: “Якщо люди так люблять одне одного, то мені нема чого боятися”.

Він не з’їв цей хліб. Він вирішив його зберегти, сказавши: “Щоразу, коли ми образимо когось із ближніх, я діставатиму цей буханець і просто буду дивитися на нього”.

Бруно Ферреро