Корпоратив був у розпалі. Після пишного застілля і запальних танців усі дружно висипали на двір, на свіже повітря. Власник фірми саме завів “Ой у полі три дубки” і кілька не надто підвладних своїм господарям голосів уже й підхопили ту пісню, як врапт всі затихли.
До веселої компанії наблизився хлопчина років семи. Він не просив ніяких грошей, просто сказав що зголоднів і запитав, чи не могли б йому дати трохи їжі.
Дехто демонстративно відвернувся, хтось обурено почав голосно висловлювати невдоволення, а Олег, власник фірми, яка гуляла корпоратив, узяв малого за руку і завів у середину приміщення.
Там він посадив його за стіл і прослідкував, щоб хлопчик наївся, але той з’їв лише половину й попросив іншу половину забрати з собою.
– Ні, ти їж, а я куплю тобі, що ще потрібно – відповів Олег посміхнувшись – Може, ти мені розповіси, що у тебе сталось?
– Ну, я Максим, мені 9 років, у мене є мама та менша сестричка Оленка. Вона не здорова, тому мама постійно з нею у стаціонарі і все, що ми маємо іде на те, аби врятувати сестру.
– Ну, що ж, Максим, йдемо винагороджувати тебе за твою чесність! – промовив Олег й повів хлопчика у супермаркет.
Він відчував, що не може так просто відпустити маленького хлопчика, тому й купив два великих пакети продуктів та зголосився усе це віднести до додому нового знайомого.
Вони підійшли до старого гуртожитку. Олег і не уявляв, що десь ще от так люди живуть. Максим постукав у потрібні двері. Відчинила усміхнена й красива, але дуже втомлена жінка.
– Максимку, що сталось? де ти був? У тебе все гаразд? Він нічого не зробив? – почала швидко тараторити жінка, коли помітила поруч з Максимом незнайомого чоловіка.
– Ні, зовсім нічого – відповів Олег – Я прийшов сюди, щоб допомогти вам.
Жінка вражено замовкла все ще не вірячи своїм вухам. Максимко забіг у кімнату і вже щебетав поруч із сестричкою. Показував усе куплене і пригощав сестру солодощами. Олег побачив малу і одразу зрозумів, що все почуте від малого правда.
– Вона з моменту появи на світ така. Кажуть, що надія є, але потрібно, як розумієте, чимало коштів. Добрі люди допомагають і я підробляю шиттям, але це лиш крапля в морі, – мовила жінка опускаючи заплакані очі, – Чоловік одразу зник, коли почув через що нам пройти доведеться. Добре, що Максим у нас є. Він нас оберігає і підтримує.
Олег стояв не в силах і слова мовити, настільки вражений був побаченим і почутим. На корпоратив він того вечора не повернувся, все видзвонював когось і про щось домовлявся з друзями і знайомими. Вже на ранок, невиспаний, але щасливий прилетів під знайомі двері:
— Збирайтесь, – гукнув з порога, – Я тут почаклував трохи, будемо вам допомагати.
Маленька Оленка мужня дівчинка. Вона змогла і сталось диво – одужала. Олег дотримав свого слова і разом з друзями вони допомогли Максимковій і Оленчиній мамі не тільки дитину врятувати, а й покращити умови проживання.
Дивно, як інколи доля зводить людей. Як одна зусріч двох не байдужих до чужих негараздів людей, може змінити чиєсь життя. Сподіваюсь, в героїв нашої розповіді усе буде добре, адже вони на це заслуговують.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
