У великому закладі самообслуговування одна літня пані взяла велику тарілку супу, поклала її на тацю і, оплативши замовлення, понесла до вільного столика.
Щойно жінка, поклавши поруч свою сумочку, налаштувалася смакувати запашним супом, коли раптом побачила, що забула взяти ложку.
Вона залишила все на столику і пішла до каси, біля якої були таці зі столовими приборами. Коли пані повернулася, то зі здивуванням побачила, що на її місці сидить молодий чоловік і як ні в чому не бувало їсть її суп.
Жінка дуже обурилася. Потім із неприхованою погордою сіла навпроти і зачерпнула своєю ложкою суп – прямісінько перед носом нежданого гостя.
Юнак посміхнувся та продовжив їсти. Вона з’їла одну ложку супу, і він з’їв одну.
Вона подумала: “Яка зухвалість! Якби я була більш рішучою! Час покінчити з цим!” І так ложку супу з’їдала вона, а тоді одну – чоловік навпроти неї.
Вони продовжували доти, доки майже не залишилося супу. Жінка подумала: “От тепер подивимося, що він скаже, коли ми доїмо!”
Юнак залишив їй останню ложку. Потім устав, ввічливо попрощався і пішов геть. Жінка поглянула на стілець і побачила, що її сумка зникла. Це був злодій. Звичайний злодюжка.
Розчарована, обурена і розчервоніла, вона почала роззиратися довкола, але юнак безслідно зник.
Та коли вона роззиралася, то її обурення обернулося розгубленістю та зніяковінням.
На сусідньому столику стояла тарілка з супом, який уже вистиг. На столі не було ложки, а на стільчику лежала її сумочка. Жінці стало дуже соромно.
Вона лише тепер зрозуміла, що сіла не за той столик, а цей юнак, який замовив такий самий суп, поділився з нею стравою без жодних обурень і роздратування, тоді як її опанувало почуття зверхності та враженої гордості.
