Кохати одного чоловіка – то не для нашої Галі. Ледве витримавши десять років, народивши в законному шлюбі синочка, все ж скочила в гречку і подала на розлучення.
І ось новий шлюб, нове кохання, нова оселя, де мешкали батьки нового чоловіка. Гарною господинею була наша Галя, тож припала до душі новим свекрові й свекрусі. І не тільки невістка полюбилася, але й син її від першого шлюбу став для дідуся й бабусі улюбленим онуком.
Галина, жвава й моторна, завжди все встигала зробити по господарству. Але кожного надвечір’я в неї раптом виникали причини негайно піти з дому за черговим нібито дорученням начальства й повернутися, коли вже всі спали. Чоловік все вірив і вірив наріканням дружиноньки, як вже їй в печінках сидять ті накази керівника, а, можливо, просто відганяв сумніви до пори, до часу.
Крім красивих чоловіків, полюбляла наша Галя й біленьку рідину в пляшках, мовляв, для гарного настрою ця прозора, як сльоза, аqua vita(вода життя), хоч уже зрозуміло було, що для розкутого спілкування із залицяльниками.
Тож не забарилися плітки про неї, непорозуміння в родині, плач і сльози дружин тих зрадливих чоловіків. Але були і світлі хвилини – це одруження сина. Вже й не до флірту та зрад, бо роки беруть своє, бо вже в статусі щасливої бабусі.
Все добре? Ні! Бумерангом прилетіло до поважної господині з її минулого: невістка один в один повторює її життя. А син як через це страждає, як терпить заради збереження сім’ї!
Коли вже несила все те витримати, Галина хоче із співробітницями поділитися своєю бідою, але її колеги тільки непомітно хмикають за спиною, мовляв, а ти якою в молодості була, коли в розвагах життя проводила, залицяльниками своїми хвалилася, а на чиїсь зауваження як реагувала, зразу ж тих до ворогів зарахувала.
Здається, Галина прочитала думки своїх колег, задумалася, себе молодою згадала, життя своє проаналізувала. Та запізно прийшло прозріння, а за ним і каяття, бо за все в житті треба розплачуватися сповна.
За мотивами історій Станіслави Яріш(«Вільне життя»).
Фото pixabay.
