24 лютого воїн 92-ї ОМБр «Браун» зустрічав ворога на підступах до Харкова.
– Чекав на «гостей» з росії на передовій лінії. За Липцями, в районі Веселого, – розповідає він. – Того ж дня підбили БТР, у якому був я зі своїм екіпажем. Снарядом пробило обшивку, мотор, двох людей поранило. З-під ворожого вогню вибиралися пішки. Це було, мабуть, найстрашніше, що довелося пережити на той час. Але тоді ж я остаточно упевнився, що можу покластися на своїх побратимів, у біді не кинуть. Взагалі, хлопці дуже мотивують. Я бачу, що вони не здаються, отже і я, як командир молодшої ланки, не можу показувати свою слабкість. Вперед, і тільки вперед.
«Браун» – харків’янин. Мешкав на Північній Салтівці. За понівечені вулиці рідного міста, за знищені салтівські будинки, за сльози рідних людей мститиметься росіянам, допоки вони не зникнуть з нашої землі.
– Коли російські війська заходили в Харків, вони думали, певно, що їх зустрічатимуть квітами. Зустріли, але не так приязно, як вони сподівалися, – говорить він. – Бо не можна взяти місто, в якому буквально з кожного вікна на ворога спрямовують зброю! Я бачив речі росіян, їхні баули і рюкзаки. Вони були заповнені не БК, а краденими речами. Якісь набори інструментів, вудки, посуд із сервантів…
Будемо воювати, доки не викинемо з країни цей непотріб. Військом це язик не повертається назвати. Це злодії і маpодери.
