Коли питаєш українських захисників: “За що ти воюєш?”, перше, що чуєш: “За майбутнє своїх дітей”. Щоб вони росли вільними людьми у квітучій країні.
Щоб їм більше ніколи не довелося шукати порятунку від ворожих ракет на чужині. Щоб у їхньому житті не було страху перед жаxіттями війни.
Саме про це вірш нашого побратима Павла Вишебаби “Доньці”, який вже перекладений 15 мовами.
Інші воїни доєдналися до пропозиції Павла зачитати рядки цього вірша та поділитися світлинами своїх донечок і синів, які чекають батьків з перемогою.
“Доньці”
Тільки не пиши мені про війну,
розкажи, чи є біля тебе сад,
чи ти чуєш коників і цикад
і чи повзають равлики по в’юну.
Як у тих далеких від нас краях
називають люди своїх котів?
Те, чого найбільше би я хотів,
щоб не було суму в твоїх рядках.
Чи цвіте там вишня та абрикос?
І якщо подарують тобі букет,
не розказуй, як бігла ти від ракет,
розкажи, як добре нам тут жилось.
Запроси в Україну до нас гостей,
всіх, кого зустрінеш на чужині,
ми покажемо кожному по війні,
як ми вдячні за спокій своїх дітей.
