fbpx
Дозвілля
Коли приходив Антон, все і починалося, то не так зварила, то не так прибрала. Ольга Михайлівна робила з мене якусь нечупару в його очах. Мабуть, не подобалася я їй, або ділити його зі мною не хотіла

З Антоном ми познайомилися на четвертому курсі навчання. Обоє жили в одному гуртожитку. Сподобалися одне одному з першого погляду. Він упадав за мною, так все і закрутилося. Незабаром одружилися і так як свого житла у нас не було, довелося спочатку пожити у його мами.

Свекруха у своєму синові душі не чула. Ростила його сама. До самої школи він сам не вмів ні їсти, ні одягатися. Все вона допомагала.

Вона і не намагалася його навчити, тому, що підлітала відразу і робила все за нього. Балувала його сильно.

Самостійності почав навчатися тільки коли в школу пішов. Якщо хто-небудь чіплявся, то свекруха миттю і вирішувала весь конфлікт. Знали її всі і зв’язуватися з нею ніхто не хотів, собі ж гірше. А коли в училище Антон поступив, почала набридати йому материнська турбота, от він і з’їхав від неї в гуртожиток. Там ми і познайомилися.

Жили ми тиждень нормально, а потім я почала відчувати всю “красу” характеру і витівок свекрухи на собі. По господарству все робила я, бо поки не працювала і весь час знаходилася вдома, а вона займалася своїм хобі.

Коли приходив Антон, все і починалося, то не так зварила, то не так прибрала. Робила з мене якусь нечупару в його очах. Мабуть, не подобалася я їй, або ділити його зі мною не хотіла.

Ми з Антоном я все частіше не могли порозумітися. А тут я дізнаюся, що при надії. Вирішила ощасливити і чоловіка, і свекруху гарною новиною за вечерею. І в мені закралася надія на те, що тепер ставлення свекрухи до мене стане теплішим. Швидко приготувала, накрила на стіл, щоб встигнути до Антонового приходу.

Ось ми зібралися за столом.

— Антоне, мамо, я хочу вам повідомити одну приємну новину. Ми з Антоном скоро станемо батьками, а ви бабусею! — з посмішкою на обличчі і очима повними радості промовила я.

Свекруха схопилася мов ошпарена:

— Ти ба що надумала!.. Забирайся геть разом з пузом своїм до того, з ким гуляла! Ніхто не знає де ти вештаєшся, поки мій син на роботі…

Я не могла нічого сказати… я була ошелешена… Антон мовчки встав і пішов з-за столу. Не заступився, не заперечив. Просто встав і вийшов з кімнати… Комок ще довго стояв у мене в горлі… Звинувачувати мене в невірності? За що? Хіба я дала найменшу підставу?

Я 24 години на добу перебувала на очах у свекрухи, про що вона взагалі говорить…?

Я пішла… Антон не затримав. Пішла назавжди… Пробачити такого ставлення я не могла…

Поїхала жити в інше місто, народила чудового синочка Артемчика. Познайомилася з добрим, щирим, турботливим хлопцем, Кирилом. Він прийняв Артемка як свого і виховує його справжнім чоловіком, а не маминим синочком.

Антон так і живе зі своєю матір’ю. Вона вже зовсім постаріла. Сидить дивиться у вікно щодня … і чекає, що побачить онука, а станеться це колись чи ні, одному Богу відомо…

Фото ілюстративне.