Коли перестав допомагати батькам дружини, одразу став поганим для них.
Мені 26 років, дружина молода ще вчиться. Я працюю, скільки можу, заробляю. Але батьки дружини це просто «погані люди». Це я так особисто вважаю.
Коли ми одружилися, у мене були добрі стосунки з батьками. Купили загальну машину для справи, тесть узяв кредит, а потім половину вартості віддав за 3 місяці. Ремонти, робота, все було нормально. Згодом уже почалося.
Тесть не працює, теща теж сидить вдома. Обидва сидять на шиї у бабусі дружини, тобто у матері тещі, благо пенсія дозволяє. Я на вахті перебуваю, вони на мене чекають із грошима.
До того дійшло, що тесть розетку не може змінити, я маю у бабусі в квартирі це зробити. Я розумію і завжди все роблю. Але чекати на мене два місяці!
Мені смішно.
Чомусь чекають на допомогу завжди, хоча в мене і дружина, і своя мати є, вона в мене одна живе, їй теж завжди допомагаю, коли вдома перебуваю.
Три дні тому я приїхав додому. У перший же день, пішли прохання – “дай бензин”, “дай 500 гривень”, “завтра потрібно буде їхати у справах в інше місто, звози мене на своїй машині”. Я якось у здивований.
Сказав, що зарплати в мене ще немає, нічого немає, і в місто я не поїду, бо тільки приїхав і своїх справ повно.
Увечері дзвонять дружині, кажуть, щоб розлучалася, що їм не потрібен такий зять. Може в чомусь і праві, але скільки разів я допомагав, а у відповідь тиша повна. А потім ще, ще й ще. Я зрозумів, що це нескінченно триватиме.
Дружина наче все розуміє але не може батькам сказати щось.
