Була різдвяна ніч. Тиха і сніжна, як у піснях співають. Тарас вирішив пройтися містом. Він приїхав відвідати батьків на зимові свята, цінував кожну хвилину, бо приїхав ненадовго.
Тарас уже давно захищає Батьківщину на сході і часто сумує за рідними. Як тільки з’явилася нагода приїхати додому, дуже зрадів, бо давно не бачився з сім’єю. Особливо скучив за молодшою сестричкою Даринкою, якій недавно виповнилося 7 років.
Даринка завжди пише разом з мамою йому листи і малює малюнки. Стільки тепла у них і їх усіх Тарас трепетно зберігає. Має таку спеціальну скриньку, де лежать усі листи сестрички. Усі до одного.
Даринка малювала все, що відбувалося довкола у її житті: свою школу, однокласників, їхню кицю С’юзі, мамин суп і тата, який постійно шукає свої окуляри.
Тараса так гріють малюнки сестрички. Навіть, коли вони були вологі від дощу чи снігу, від них віяло теплом, яке ні з чим не зрівняється. Це може зрозуміти лише той, хто був там, так далеко від дому, де начебто такий простий звичний для кожного домашній затишок, там стає неймовірною цінністю.
Того різдвяного вечора Тарас вирішив пройтися вулицями рідного міста, згадати своє дитинство та юність. Такі спогади наповнюють його, рідні місця наче додають сили. Недарма кажуть, що вдома навіть стіни лікують, а тут – цілі простори, які повертають його у ті добрі часи, коли він був безтурботним хлопцем.
Святкове, але втомлене місто потрохи засинало, у вікнах одне за одним згасало світло, була північ. Хоч гірлянди та ялинки додавали святкового настрою, але яке справжнє значення Різдва, Тарас ніколи не замислювався.
Він знав про це свято, як цікаву традицію, оформлену яскравими декораціями, але не більше. Хоча в останні роки там, далеко від рідного дому, часто відчував, що є Хтось, хто поруч і оберігає його. Та він давно не був у храмі, ще напевно у дитинстві приходив сюди востаннє, вже й не пригадає.
Коли він ішов центром міста, то побачив біля центрального храму на вулиці багато людей. Люди прийшли на нічну Літургію, яка завжди розпочиналася у цьому храмі опівночі. Тараса зацікавило те, що так багато людей прийшли в такий час помолитися: хтось приїхав на таксі, а хтось прийшов пішки, було тут і багато батьків з дітьми, незважаючи на такий пізній час.
На обличчях людей – так багато радості і світла. У повітрі була якась неймовірна атмосфера. Саме у цю мить Тарас відчув, що хоче бути всередині храму, разом зі всіма. І він зайшов всередину.
Хлопець дивився на шопку, у якій побачив новонародженого Ісуса, почув спів хору і почав молитися разом з усіма. Ні, він не знав слів молитви, але він молився усім серцем – і того вечора це була найсильніша молитва у його житті.
Після Літургії він вирішив поговорити зі священником цього храму, дочекався його і розповів свою історію, що майже ніколи не ходив на Літургію, а сьогодні хтось наче покликав його і він хоче і далі відвідувати храм.
Священник був зворушений тим, що Тарас прийшов цієї різдвяної ночі до них у храм.
“Це справжнє різдвяне диво, це Новонароджений покликав вас, – сказав священник, – і подарував хлопцеві вервицю. – Ви згодом зрозумієте, що з нею робити, нехай вона береже вас. І пам’ятайте: Бог завжди чекає на вас”, – додав отець.
За декілька днів Тарас знову їхав на схід, до своїх побратимів. Зібрав свої речі. У його наплічнику є одна кишеня, де він завжди з собою носить малюнки Даринки, а тепер разом із ними там лежить вервиця, яку отримав у подарунок тієї загадкової різдвяної ночі.
Тепер Тарас точно знає, що мав на увазі той священник: вервиця і його молитва оберігатимуть його і тих, хто поруч, завжди.
Галина Андрусів
