Існує така думка, що закохані повинні бути зовні схожими одне на одного. І виявляється саме такі пари здебільшого вважаються найщасливішими. Допитливі вчені навіть знайшли цьому якесь розумне пояснення. Як же ж хочеться це заперечити…
Є у мого чоловіка є друг, Григорій. Вони дружать з дитинства, бо виросли в одному селі, а як у армії відслужили, так в місті і залишилися. От тільки служили вони в різних військах. Гриша в будбаті, бо в десант, як мого чоловіка, його не взяли.
Коли я побачила Гришу вперше не змогла стримати посмішку, і взагалі якийсь час, поки не пізнала його краще, не могла з ним спілкуватися серйозно. Тому що, досить важко сприймати серйозно маленького, повненького, рудого хлопця із ластовинням на обличчі. Такий собі гном. Але він зовсім не соромився своєї зовнішності, був дуже товариським і веселим. “Я у матусі завжди був сонечком, любим золотцем. І я вважав себе найкрасивішим в нашому селі. Це коли підріс, то вже у школі, дівчата мені пояснили, що я просто рудий і з веснянками”, — говорив він.
Але в юності ми все одно спочатку бачимо тільки зовнішність. А коли знайомимося з людиною ближче, то перестаємо помічати її несхожість на інших.
І ось особисте життя Грицька влаштовувалася на наших з чоловіком очах, і навіть за нашої участі.
Працював Грицько у автомайстерні. Все що в машині пов’язане з електрикою це до нього, і сигналізацію ще встановлював. У ті роки до нього навіть ставали в чергу на ремонт. Бо він був чудовим майстром! І от якось приїхав до нього ремонтувати автомобіль чоловік, у якого була нова дорога машина, він хотів встановити сигналізацію. Про Гриця він почув від знайомих як про дуже хорошого майстра. А з ним була його донька, бо вони просто по дорозі додому заїхали. Ну домовилися прийти на наступний день.
Зранку машину пригнала дочка. Чому? А тому що Гриша їй дуже сподобався. Потім він її на своїй машині до будинку підвіз. І ось вони вже більше двадцяти років разом.
Коли Гриць сказав нам, що прийде до нас у гості зі своєю дівчиною, я навіть не знала, чого й очікувати, але тільки не цього. Ми з чоловіком були вражені. Світлана, або Світлячок, як називав її Грицько, була на цілу голову вищою за нього. Дуже худенька, така собі дівчинка стеблинка. У короткій спідничці вона виглядала, мов підліток-переросток, хоча їй на той момент було майже 25 років.
Як таке могло статися? Чому настільки різні люди раптом зустрілися і закохалися одне в одного. Можна тільки здогадуватися.
Мама Світлани була проти їхнього шлюбу. Жінка просто не могла змиритися. Їй ніяк не вдавалося сприйняти таке диво. Батько виявився мудрішим і дав можливість доньці самій вирішувати з ким вона хоче жити: “Це коли собак спаровують, то дивляться на екстер’єр і висоту в холці. Вона собі супутника життя вибирає! Ось так часто використовують такий підхід, як до собак, а потім дивуються, що лаються все життя, мов собаки! Бо як вибирали так і живуть! ”
А мама довго не могла заспокоїтися. І перші півроку вони навіть жили у нас. Потім орендували будинок. Який згодом і викупили у господарів.
Одного за іншим, з різницею у два роки вони народили трьох дітей. Ми всі бавилися з ними. І потім вже їх діти товаришували з моїми доньками.
З худенької дівчинки стеблинки Світлана перетворилася в грім-бабу. Велика, огрядна, гучна. Але в той час, коли, ми з нею обговорювали, якусь нову дієту, або правильне харчування Гриша підходив і казав: “Іринко, не псуй мені дружину, в ній немає нічого зайвого! — І лагідно обіймаючи її додавав. — Це ж усе моє, таке рідне , я ж кожну її складочку люблю.” І Світлана відповідала йому: “Ти ж мій золотий!”
Сам Гришко вже наполовину сивий, та й стрижеться дуже коротко, майже налисо, вже немає тієї вогненної шевелюри.
Цікавим є й те, що двійко їхніх синів вдалися в маму, худі, високі і чорняві. А от донька вся в тата, таке собі руде ласкаве сонечко з веснянками.
Стародавні мудреці говорили, що шлюби укладаються на небесах. Якщо люди призначені одне одному самою долею, вони обов’язково будуть разом, і ніякі обставини не зможуть їх розлучити.
А вже тим паче зовнішня несхожість не може стати на заваді.
Фото ілюстративне.
