fbpx
Дозвілля
Коли Ганна Іллівна вирішила з чоловіком продати свою квартиру, аби допомогти з власним житлом донці, подруги в один голос відмовляли її. Але жінка не слухала слова ” я мама, я повинна” не сходили з її уст. Дивно, але чоловік її підтримував повністю

У мене дочка заміж вийшла. Ми пропонували жити з нами, але зять відмовився. Стали вони жити у його батьків. А там свекруха – господиня в домі. У мене дочка і не білоручка начебто, все вміє робити, а все одно не догодити. Так молоді намагалися якомога менше вдома бувати, щоб не вислуховувати її невдоволення вічне. Але коли дочка дізналась, що при надії, тут діватися нікуди.

Вона навпаки чекала, що свекруха буде радіти і припинить характер показувати, але ні ж! Та стала кожен крок контролювати, вважаючи, що їй краще знати, як себе поводити, що їсти, скільки спати, тому що вона привела у світ і виростила сина.

Коли у них з’явилася дитина, взагалі все життя шкереберть пішло. Зять від таких справ став трохи за комір заливати. Начебто він не тримав сторону матері, але і не суперечив їй. Просто намагався затримуватися на роботі або ще де, щоб тільки в тому всьому не брати участь. А свекруха напосідала і казала, що той бідолашечка, саме від того, як моя донька виглядати стала тікає.

Але коли підросла дитина, і дочка віддала її в ясла, а сама вийшла на роботу, то справа не покращилась Тепер її не задовільняло, що моя дочка фарбується-вбирається, а варто було хоч трохи затриматися, так починались закиди у невірності. Я запропонувала молодим жити з нами, але зять знову відмовився, а дочка зовсім на себе не схожа стала: що не зробить – все не так. Я прийшла поговорити зі свахою але вона, як тільки почула, про що мова, відразу припинила розмову і сказала, щоб я в своєму домі порядки встановлювала.

Ось тоді ми з чоловіком порадилися, продали свою квартиру, купили собі маленьку, взяли ще позичку і купили для молодих квартирку, нехай невелику, але свою власну!

Коли діти переїхали, то обох стало не впізнати! Зять заливати за комір зовсім залишив, все в будинку сам робив – і ремонт, і потрібні пристосування, навіть меблі старі, що ми віддали, відреставрував. І по дому доньці допомагає завжди. У нього, навіть, на роботі справи на лад пішли, підвищення було, незважаючи на кризу.

А про дочку і говорити нічого – вона просто розцвіла. І в будинку порядок, і дитинка здорова, і сама, як картинка стала. Живуть діти щасливо, а всього-то потрібно було – свій власний куточок, щоб ніхто не ліз в їхні справи і не втручався.

Свекруха, правда, і там порядки спробувала свої встановити, але тут вже діти не дозволили, сказали, що вони все самі і робити, і вирішувати будуть. Ми задоволені, що змогли допомогти дітям, а свати тепер з нами не вітаються навіть. Таке враження, що, чим дітям краще, тим їй прикріше від того. Але ж вона і людина розумна, і сина любить, і онука. Але натуру не переробити – в своєму будинку вона господиня і знає, як і що потрібно, краще за всіх.

Я ось думаю, що не змогли б ми допомогти, розійшлися б молодята, не вийшло б у них життя. Прикро, що у нас квартирне питання все ніяк не вирішується, хоча стільки всього для цього роблять. Тому дітям сподіватися нема на кого – тільки на нас, батьків. На нашу допомогу і здоровий глузд. А то часто виходить, що на словах всі щастя дітям бажають, а як до справи доходить, так відразу про свої власні зручності більше думають.

Ганна Іллівна.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.