В той день Катерина стояла на порозі старої, але охайної хатини, дивлячись у безкрайній простір над полем.
Село було маленьким, але її хата в ньому завжди мала щось особливе: тут виросли її діти, тут вона зустріла найщасливіші та найтяжчі миті свого життя. Далеко від міста, серед полів і лісів, вона завжди знаходила спокій і розраду. Але зараз цей спокій був тривожний.
Її чоловік, Олексій, залишив її ще два роки тому, він до іншої пішов. У місто їздив часто на підробітки, щоб забезпечити краще сім’ю, потім на ніч іноді став залишатися, а згодом і взагалі сказав, що тем зустрів свою долю, у нього там інша тепер є.
Спочатку Катерина не могла повірити в це. Вони були разом більше десяти років, разом ростили дітей, будували плани, працювали на землі. Але потім він зустрів іншу – молоду, красиву, з амбіціями. І, як з’ясувалося пізніше, з грошима. І все різко змінилося в їх сім’ї.
“Я кохаю її”, — сказав він, коли залишав дружину, і Катерина не змогла почути від чоловіка навіть одного доброго слова для себе. Він забрав всі свої речі, наостанок подивився на дітей та спокійно пішов, залишивши її саму.
І ось вона — з двома малими дітьми, з величезним господарством, яке потребувало її щоденної уваги. І можна було б все ось так просто залишити, продати хату і майнути десь в місто будувати спочатку своє життя, хотілося бути подалі звідси, адже в селі люди всі одне одного знають, і про неї ходило багато пліток.
Та Катерина не могла покинути село, не могла поїхати в місто. Тут були її батьки, старенькі свекри, які дуже любили її і онуків і дуже гарно багато років ставилися до них, та й стали на бік своєї невістки, а не сила і вона була єдиною, хто міг за ними доглядати.
Життя стало складним і одноманітним: з ранку до ночі — земля, сіно, худоба. Діти росли, але й їх виховання лягло на її плечі. Здавалося, що їй одній не вистачає сил на все.
Тим часом Олексій жив собі своїм новим безтурботним життям. Він повернувся до міста, влаштувався на хорошу роботу, зустрічався з новою жінкою.
Спочатку він, поринувши в щасливе життя, не мав часу навіть телефонувати власним дітям, а потім, коли вони трохи підросли, став навідуватися, хоча і намагався не забувати про аліменти. Але це були лише формальності були.
І ось одного ранку, коли Катерина встигла попоїсти лише пару ложок каші і забігти в сарай до корів, на порозі з’явився він – її колишній чоловік Олексій.
Виглядав він, як завжди: акуратний, в дорогому костюмі і з поважним виглядом. Він стояв, і Катерина навіть не могла зрозуміти, що робити — дивитися на нього чи в землю.
“Привіт, Катерино”, — його голос був спокійним, але всередині щось стиснулося.
“Що тобі потрібно тут?” — вона не могла приховати свою гіркоту.
“Можна я зайду? Поговоримо?”
Вона кивнула у відповідь, хоча це рішення їй непросто далося. Пропустила його через хату, і вони сіли на старий диван, який вже давно тримався лише на спогадах про краще життя.
Видно було відразу, що Олексій був схвильований, навіть нервував, чого Катерина не могла не помітити.
“Я хочу повернутися”, — сказав він після довгої паузи. – “Я зрозумів, що накоїв. Я хочу все виправити. Я повертаюся до тебе. Ти знаєш, що я тебе кохаю, як і всі ці роки, коли ми разом жили. Я зрозумів, що не можу без тебе. Ми можемо почати все заново”.
Катерина не могла повірити в те, що чула. Той самий чоловік, що залишив її з малими дітьми та великим господарством, той, що полишив її без жодного жалю, зараз сидів перед нею і просив повернутися і був такий щирий, як дитина мала.
“Ти що, думаєш, я так просто все забуду? Що, повернешся, і я відразу забуду всі ці роки важкої праці, коли я сама тут була, а ти жив спокійним та безтурботним життям, мене промінявши на іншу?” – мовила Катерина
“Ні, не так”, — він здригнувся від її слів. – “Я знаю, що ти пережила, як тобі важко було. Але я готовий все змінити. Я дам тобі гроші, дам усе, чого ти захочеш. Ти не будеш працювати на землі, ти не будеш носити важкі відра з водою. Ми зможемо жити без тяжкої праці. Я маю хорошу роботу, зможу забезпечити тебе і діточок, просто зрозумів, що я не можу бути щасливим без вас, зрозумів, що накоїв. Ти заслужила краще життя. Я зроблю тебе щасливою”.
Катерина мовчала. В її серці не було радості, а тільки холодне питання: чи зможе вона все це пробачити і забути? Чи може вона відкинути всю свою гіркоту, всі ті хвилювання та його зраду? І чи буде він справжнім у своїх обіцянках?
Вона поглянула на своїх дітей, які гралися на дворі, і подумала про своїх батьків, які теж потребували її допомоги. Вона не могла покинути їх. Вона не могла залишити господарство, як би важко не було.
“Ти залишив мене, коли мені було дуже важко”, — сказала вона. – “І ти не тільки забрав мою надію на краще майбутнє, але й мою віру у те, що ми можемо бути разом. Ти думаєш, що гроші і комфорт зможуть все компенсувати. Але я знаю, що так не буде. Я вже не можу вірити тобі, я тобі не довіряю. Розумієш?”
Олексій спробував знову пояснити, казав, що поки він був з нею, він не розумів, як важливою була її підтримка. Але для Катерини було вже занадто пізно. Вона не могла просто так відкрити свою душу людині, яка її зрадила..
“Я не можу повернутися до тебе, Олексію. Я маю свій шлях. Я буду працювати, виховувати дітей, доглядати за старенькими батьками. І якщо ти хочеш допомогти, то роби це для наших дітей, а не для мене. Але я не зможу забути те, що ти зробив”.
Він залишився сидіти мовчки, а Катерина вийшла на подвір’я, де діти вже бігали навколо, сповнені енергії і сміху. Життя продовжувалося. Може, не так, як вона собі колись уявляла, але все одно — її.
І в той момент Катерина зрозуміла, що вона може бути щасливою і без нього. Щастя не завжди приходить разом з грошей і зручностями. І вона знала, що найголовніше — це мати змогу жити для себе, для своїх дітей, і бути сильною, навіть коли життя посилає такі виклики.
Олексій вийшов з хати і звернувся до неї: “Я розумію, Катерино, що тобі важко. Але зрозумій одне – багато сімей подібне переживають, вони пробачають і далі дуже добре живуть. Поки ми живемо, то всі помилки можна виправити, я щиро шкодую про все, що вчинив, але ми не зможемо виправити нічого, коли вже нас не буде на цій землі, от тобі вже пізно. А зараз не пізно ще, люба, я завтра приїду до тебе. Подумай, будь ласка. Я хочу повернутися, я вже не можу без вас”.
Олексій попрощався з дітьми, сів у свій автомобіль і зник на краю вулиці. А Катерина довго стояла ще з вологими очима, дивлячись йому в слід.
Вона згадала той день, коли він зробив її пропозицію стати його дружиною, як вона тоді хвилювалася, коли погоджувалася і зараз таке ж хвилювання у неї, як тоді. Всі ці 10 років вони так щасливо жили у шлюбі, Олексій дуже багато для неї з дітьми зробив. Можливо, дійсно закохався тоді? А зараз зрозумів помилку і щиро розкаявся і вони ще можуть бути щасливими.
Багато запитань роїлися в думках, Катя шукала відповіді на них сама. Але чи вірні вони?
Повечеряли, повкладала спати дітей, а сама й очей не могла зімкнути. Адже розуміла, що зараз вирішується її жіноча доля. Якщо відмовиться від чоловіка, відвернеться, то назавжди залишиться сама.
Олексій завтра приїде. От що йому відповісти?
Фото ілюстративне.
