– Каву будеш?, – запитав Смайлик замість “доброго ранку”.
Я щойно виліз з окопу. Напередодні ввечері пройшов дощ, а ніч у вологому спальнику навіть влітку задоволення таке собі. Це були перші дні на новому місці, а всі “блага комфорту” тимчасово лишилися на старих позиціях за нашими спинами.
– А є можливість закип’ятити?
– У мене є окопна свіча!
Через 5 хвилин вогник з парафіну коптив консервну бляшанку з водою. Менш ніж за годину у нас з’явився окріп.
Три стіки розчинного “Якобза” та дві ложки згущика. Гаряча кава, міцна як ЗСУ і солодка як життя, обпалює губи. Тепло від напою наповнює шлунок, а за ним і артерії.
– Смайлик, знаєш, це, напевно, найсмачніша кава, яку я куштував! Всі київські кав’ярні і ресторани далеко позаду.
Війна вчить. Одне з найважливішого – це вміти цінувати мить і насолоджуватися тим, що маєш. Дякувати Богу, що зустрів черговий світанок. Що поруч всі цілі і здорові. І звісно, що є кава зі згущеним молоком:) Бачити менше