“Ну ви тільки подивіться на неї, втомилася вона”, – обурювалася Анна Петрівна після того, як син з дружиною поїхали додому.
Останнім часом вони заходили в неї в гості все рідше, і Максимка майже не залишали ночувати. А все чому – сказала Каті, що пора б їй і на роботу виходити, не королівна ж… Надулася. Подивіться, які ми ніжні!
А в чому вона не права? Владик уже 10 років все на собі тягне. Працює, сім’ю забезпечує. Теж, мабуть, втомлюється.
Коли син познайомився з Катериною, то вже закінчив інститут і працював. Заробляв непогано, ось і вирішив – моя дружина працювати не буде.
Гаразд, спочатку це був юнацький максималізм, можна зрозуміти. Хоч і говорила йому, що нічого доброго з цього не вийде, мізки і руки треба дружині чимось зацікавити. Потім Максимко появився. Знову ж таки – як їй працювати, дитиною займатися треба.
А я працювала, хоч і одна сина виховувала! Тридцять років у школі директором. У відпустках майже не була, куди там. Страшно згадати, йому три роки, а у мене – збори чи уроки. Втечу вранці в школу, Владика – до сусідки, а коли і один залишиться. Працюю – а думки все вдома.
А у Катьки – раніше на развивалки Максима треба, тепер – до репетиторів. Сама вдома сидить! Складно уроки з дитиною зробити? Уже скільки разів синові натякала, щоб поговорив з дружиною, а він тільки відмахується – “Самі розберемося”. Бачу я, як вони розбираються!
А сьогодні вона видала – “Ми вирішили відпочити, куди-небудь поїхати. В Туреччину чи Єгипет”. Ось від чого вона так втомилася, що по закордонах терміново відпочивати потрібно? А Владик повинен знову без вихідних працювати, щоб це їй оплачувати. І так вдома майже не живе – все треба, і треба, і треба.
Кажу їй – Максим уже в 3-му класі, йому нянька не потрібна. Влаштуйся теж на роботу, легше ж буде. А у неї, бачте, домашніх справ багато, весь побут на ній тримається! Ми раніше і працювали, і побутом цим самим займалися – і нічого, всі ситі, одягнені і задоволені були. А зараз – з купою техніки (роботами та автоматами різними) – не встигають.
Ох, тільки розхвилювалася. Вчиш їх, вчиш, все без толку. Гаразд, пора за справи прийматися – посуд чекає, і вечеря сама себе не приготує. Мені втомлюватися ніколи.
… “Владе, послухай, можливо Анна Петрівна права?” – Катя весь вечір не знаходила собі місця після чергової розмови зі свекрухою.
Я знаю, ми це вже обговорювали. Але тепер Максим підріс, він може сам прийти зі школи, обід собі розігріти. Йому вже 9, а ми все няньчимось, як з маленьким.
Та й гроші зайвими не бувають… Іпотеку швидше закриємо, машину оновимо. Ту червону BMW, що ти завжди хотів, зможемо взяти.
“Може вже закриємо цю тему?” – Влад стомлено закрив очі. Він навіть думати не хотів про роботу дружини.
Тобі грошей мало? Я досить заробляю, щоб забезпечити і тебе, і сина. А маму не слухай, тобі і вдома справ вистачить.
Коли я був дитиною вона теж весь час працювала і працювала, вдома бувала тільки в неділю, і то не завжди. Хотіла заробити побільше, “щоб син все мав”.
А я не мав. Її, мами не мав, розумієш? А її ніколи не було. Ні на змаганнях моїх перших, ні на ранках. Навіть коли на фізрі я ногу пошкодив, то на приймальний мене шкільний сторож відвіз. У мами педрада була.
Так, Макс дорослий вже, але ти йому потрібна не менше, ніж раніше. Та й мені теж. Я хочу бачити тебе вдома і не стомлену.
Хочеш працювати? Давай будемо вважати, що я призначив тебе на посаду управительки дому. Щодо оплати домовимося пізніше, а зараз йди до мене, отримаєш аванс – поцілуночками.
Автор: Halyna Sokolenko.
Фото ілюстративне.