– Отож… Тому й кажу: безсовісна! Ви, значить, по чужих кутках тиняєтеся. Бідуєте, можна сказати. А вона, бачте, “поліпшує житлові умови”. Ще й заміж зібралася на старості літ… Зовсім з глузду з’їхала. У неї двоє онуків, а вона ні онуків побавити, ні дітям допомогти.
Ех не пощастило тобі, доню, зі свекрушкою, – закінчила свою промову Марина Борисівна, жалісливо і багатозначно подивившись на дочку.
Донька її, Ганнуся, жалісно скрививши пухкенькі губки, погоджуючись, закивала голівкою:
– Так… Уявляєш, коли в Андрюшеньки день народження був, то вона не приїхала. Уявляєш? Ну ти пам’ятаєш, мамусю. Десятку на картку переказала й повідомлення, мовляв, люблю, цілую, вітаю… А сама не спромоглася приїхати. Вона, бачте, не може, у неї запис був до лікаря. Він, зрозумійте, приїхав раз на півроку і все. Уявляєш, мам? Між іншим, лікарів може бути багато! А внук один, – підвела риску Ганнуся, зробивши дуже суворе обличчя.
У той же самий час предмет їхньої розмови – свекруха вище згаданої Ганнусі – поспішала на побачення. Їй було п’ятдесят п’ять, і життя її тільки починалося. Так, принаймні, вона вважала. Марія Вікторівна, в простолюдді Маруся, зустріла- таки нарешті людину, що відповідає всім її вимогам і уявленням про щасливе сімейне життя. Невдалий шлюб з першим чоловіком закінчився дуже давно, не залишивши після себе жодного приємного сліду, крім сина Івася. Іванко здавався Ганнусі вірним чоловіком, незадоволеним свекрушиною поведінкою і відповідальним батьком сина Андрійка і маленької Сонечки.
Тим часом Марія Вікторівна таки підходила до кафе, де її чекав вірний супутник і майбутній чоловік Ілля Петрович, а в тісному сімейному колі просто Іллюша.
Вони зустрілися в призначеному місці, він взяв її за лікоть і вони вирушили споживати їжу, земну й духовну.
Марія Вікторівна заміж за Іванового батька вийшла у віці ніжному і тому не дуже досвідченому. Чоловік її, перебуваючи практично в тому ж віці, був телепнем і паливодою. Прожили вони своєю неміцною сім’єю три роки. І коли Іванкові виповнилося два роки, розійшлися швиденько і без взаємних претензій. Здається, навіть зітхнули з полегшенням і трохи радісно.
Більше Іванів татусь своєю присутністю не ускладнював їхнє життя, від слова зовсім. Сином не цікавився взагалі. І ніякої допомоги, крім мізерних аліментів, не надавав. Марія Вікторівна трудилася не покладаючи рук, щоб забезпечити Івасикові гідне життя і побут. Працювала на двох роботах, без сну і відпочинку. А Іванко в цей час знаходився в садку або під наглядом бабусі. Яка, слава Богу, була тоді ще жива.
Іванко, дякувати Богу, виріс, навіть змужнів, відучився і одружився з гарною дівчиною Ганною. Але, оскільки житлове питання був проблемою, молоді орендували квартиру, звили там сімейне гніздечко і стали жити-поживати та добра наживати.
Першим народився Андрійко, голосистий міцненький хлопчисько, дуже навіть подібний на тата Івана в дитинстві. Всі це помітили, агукали йому й милувались фактом цієї подібності, крім бабусі Марійки. Їй тоді виповнилося якраз сорок шість, і, мабуть, вона просто не усвідомила свого щастя бути бабусею.
Замість того, щоб няньчити маленького Андрійка, вона продовжувала працювати на двох роботах і вести активний спосіб життя.
Не те що свідома бабуся, Марина Борисівна, мама Ганнусі. Вона світа білого не бачила, так старанно допомагала доньці ростити малюка. І днювала і ночувала у молодих. Поки чоловік Іванко не зробив зауваження. Мовляв, Андрійку вже п’ятий рік, а бабуся в нас якби оселилася.
Куди не глянь – усюди Марина Борисівна. Як вже там Ганнуся свою матір застерігала, це нікому не відомо. Тільки бабуся Марина стала свої відвідини до них скорочувати до мінімуму, а при зустрічі із зятем хмурити брівки і копилити губки.
Час біжить, як всі ми знаємо, тільки вперед. Андрійко підріс і до школи вже пішов, а в молодих знову поповнення. Народилася донька Софійка. На виписку всі приїхали. І бабуся Марина, і бабуся Марія. Тільки бабуся Марина сльозу пустила на ганку, внучку рідну на руки взявши, а бабуся Марія байдуже подивилася і посміхнулася. Це все підмітили, і Ганнуся і Марина Борисівна. Потім відзначати поїхали в тихому сімейному колі. А Марія Вікторівна посиділа годинку й втекла благополучно, пославшись на зайнятість.
– Ось яка в тебе свекрушка! Безсовісна і егоїстична! Ми тут з ніг валимося з дітьми, а вона геть розфуфирена вся та собою задоволена, посиділа і ніби її не стосується. Як не соромно! Перлинка ж її народилася! – ганьбила родичку Марина Борисівна.
Ганнуся пробувала на чоловіка свого Іванка виявляти жіночий тиск, висловлювала йому свою претензію з приводу його матері. На що він їй відповів, подивившись серйозно.
– Ганнусю, моя мама працює, між іншим на двох роботах. І нам грошима непогано допомагає, якщо ти помічаєш. І пралку вона купила, і посудомийку, на Андрійка речі всі нею куплені. І машину мені поміняти допомогла. Ти що хочеш, щоб вона стирчала тут? А навіщо? Матуся твоя і днює і ночує знову. Їй-то робити нічого, сидить удома все одно, не працює.
Ось нехай і допомагає тобі, якщо їй так хочеться. А маму не чіпай.
На його різку тираду Ганнуся губки надула, навіть поплакати зібралася, але побачила, що чоловіка сьогодні не зрозумієш, і передумала.
Тим часом, Марія Вікторівна з Іллюшею заяву в РАЦС подали, про що і сповістили своїх родичів. На честь цієї грандіозної події всі родичі, і Ганнуся з Іванком, й Андрійко з Сонечкою, і Марина Борисівна власною персоною були запрошені на урочистість у ресторан.
Вранці всі гості спочатку поїхали на церемонію в РАЦС, а потім, після закінчення, попрямували на святкування цього свята.
Молода дружина в особі Марії Вікторівни світилася щастям і задоволенням. Сукня облягала її чудово, підкреслюючи відточену фітнесом красиву фігуру. Наречений під стать їй вид мав шляхетний і розумний, посивілі скроні надавали йому тільки шик.
На їхньому фоні гладка червонощока Марина Борисівна в рожевому сарафані виглядала як баба на чайнику. Але це не бентежило її ні крапельки і не заважало підкладати собі в тарілочку їстівного і підставляти чарочку до чергового тосту.
Стали виголошувати промови на честь молодих. Бажали здоров’я і щастя, довгих років і примноження усіляких багатств. Встала родичка Марина Борисівна. Піднявши келих за здоров’я молодих, вимовила:
– Бажаю тобі, свашенько, всього та побільше! – гикнула, перекинула посудинку в себе і тільки крякнула.
Навіть Ганнуся засоромилася безпосередності материної.
Але все хороше колись закінчується і смачне теж. Весілля згорнулася, гості роз’їхалися. Зятю Івану довелося мало не волоком тягти підпилу тещу на четвертий поверх її квартири, так як ліфт, на його біду, зламався.
Підпихаючи в спину стодвадцятикілограмове тещине “добро”, він ризикував бути розчавленим улюбленою матінкою власної дружини, тому сопів і намагався не зменшувати темпу. Теща між тим рота не закривала, дихаючи випитим і з’їденим, патякаючи про справи земні і взагалі будь-які. Нарешті вона була доставлена за призначенням і бідний Іван повернувся нарешті до дружини.
А через тиждень Марія Вікторівна зателефонувала Іванові і оголосила новину.
– Івасю, ми вирішили з чоловіком поліпшити наші житлові умови. У мене були заощадження і Іллюша додає. Хочемо купити квартиру побільше, так би мовити розширити площу. Оформляємо потім власність тільки на мене, щоб у разі чого ніяких питань не було. Ну ти зрозумів. Іванку, тобі треба виписатися, а потім зареєструєшся в новій квартирі. О кей?
Іван, природно, погодився, зрадівши за маму та її успіхи. Прийшовши додому, він розповів все своїй дружині Ганні. Ганнуся, почувши це, отетеріла.
– Ну ти даєш, Іванку! От знала що ти наївний, але що до такої міри, не уявляла навіть! Вона виписати тебе хоче, щоб не прописати потім! Викине вона тебе, як кота облізлого! Безсовісна яка, га? Позбавити тебе хоче житлової площі і дітей твоїх бідолашних! Так нам нічого не дістанеться, ти розумієш?! Не виписуйся! Нетяма ти царя небесного! – заломила руки в розпачі дружинонька Ганнуся.
А Іванко, замість того, щоб дружину підтримати сильним чоловічим плечем і словом, раптом розлютився і сказав голосно і жорстко.
– Я не зрозумів, а які ж в тебе претензії до маминої квартири? Ти яке відношення до неї маєш? Ми ж в іпотеку зібралися житло брати, якщо ти пам’ятаєш. І гроші з весілля для цього у нас є, і перший внесок. А мама що хоче, те й робить зі своєю квартирою. Вона її своєю працею заробила, між іншим, ішачила на двох роботах все життя. Не те, що ти і матуся твоя.
Дружина Ганнуся тільки руками сплеснула. Особливо остання фраза так різонула її по серці, що заплакала вона гірко і навіть зібралася до мами поїхати. Але, заспокоївшись, обмежилася пронизливим дзвінком до матусі. Після якого та прилетіла, як на крилах, на допомогу до дочки
Переступивши поріг їхнього будинку, Марина Борисівна потягла доньку на кухню, закривши щільно двері. І тут почали вони з дочкою Ганнусею ретельно перебирати кісточки і зятя Іванка. і новоявленого чоловічка Марії Вікторівни, і саму свашечку. Не врахували вони одного, що стіни і двері в панельному будинку тонкуваті і на звукоізоляцію слабенькі. Почув їх відверту розмову Іванко, не витримав і двері ривком відчинив. Постав перед ними в сильному обуренні.
– Значить так, повторюю вам в останній раз. Справи моєї матері це справи моєї матері. І вони вас на стосуються. Особливо вас, Марино Борисівно. Я взагалі вам раджу зайнятися своїм життям. Сходіть ось на фітнес, схуднути трохи вам не завадить. А ти, дружино Ганнусю, займися краще дітьми. Он Андрійко двійку приніс, а Сонечка плаче, зубки в неї ріжуться. І замість того, щоб ляси точити, та матері моїй кісточки перемивати, краще книжку почитай. А якщо порядок вдома не встановиться, то я вашу компанію розжену і визначу вам години відвідування. Всім ясно? – грізно подивився на них Іван і пішов.
Переглянулися жінки між собою і замовкли розгублено. Що тут вдієш? Господар сказав, як відрізав…
А молода дружина Марія Вікторівна зі своїм Іллюшею поїхали в свою весільну подорож на моря закордонні.
А коли приїхали, обміняли свою двійку маленьку на трикімнатну квартиру, простору і світлу. І стали жити-поживати та добра наживати.
А син Іванко з дружиною Ганною незабаром взяли квартиру двокімнатну в іпотеку і теж зажили краще і просторіше. А після останньої розмови теща Марина Борисівна стала ставитися до зятя свого, Івана, якщо не з повагою, то з повною уважністю до його слів і вчинків.
А якщо й дозволяла випад в сторону своєї свахи Марії Вікторівни, то ретельно стежила за закриттям дверей і гучністю голосу.
Автор: Саreva.
Фото ілюстративне.
