Зараз куди не глянь – довкола любов.
Про неї співають цілими днями на радіо, а по телевізору ще й покажуть. Про неї багато пишуть в книжках і модних журналах. Нею часто виправдовують свої вчинки, а також прикриваються, коли зручно.
Але чи справді люди відчувають, що таке любов? Чи, можливо, кожен вкладає у це поняття свій сенс.
Можливо й насправді любов має різні форми і стадії. Але як тоді розрізнити справжню?
Коли невіруюча людина тобі говорить про любов, то це означає, що їй від тебе щось потрібно. Потрібно твоє становище, твоє тіло, твоя жилплоща, або їй просто комфортно з тобою. Але в будь-якому випадку, людина в першу чергу думає про себе, про своє задоволення і благополуччя.
А любов, все-таки – це щось інше. Апостол Йоан каже, що “Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому.”
А якщо ти далеко від Бога, то і любові в тобі немає, і бути не може, як би ти не доводив зворотнє. Любов, як і Царство небесне, дається в нагороду, але зусиллям досягається.
Чому ж ми тоді весь час говоримо про любов? Тому що впевнені, ніби маємо її.
Любов’ю виправдовуємо найбезсовісніші вчинки. Чому він кинув дружину, та ще й з дітьми? Тому, що покохав іншу. А, ну тоді дійсно, “це ж любов”. Якщо любиш, можна чинити все що заманеться в “ім’я любові”.
Звідки це в нас? Так все це від нього, нашого лукавого «друга», який те і робить, що намагається нас заманити у свої тенета. Любити він не може, боїться любові як вогню, але використати її, перетворити її на знаряддя гріха, він тут як тут.
То ж задумаймося, що те, що ми вважаємо любов’ю є нею насправді.
