fbpx
Дозвілля
І ось, до щасливого часу залишалося кілька місяців, а нам подзвонили з приголомшливою новиною. Ми так цього хотіли, так чекали, а тепер розгубились. Минуло кілька місяців усього, але в нашому житті все стало з ніг на голову. Тепер я ні спати, ні жити спокійно не можу у мене душа навпіл, бо не знаю, чи готова до такої відповідальності

Я заміжня і дуже щаслива. Була щаслива, поки не дізналась, що не можу мати діток. Нам з чоловіком було не просто все те зрозуміти і осмислити. Ми ж уже й кімнату для дитини обставили. Речі купували, як для хлопчика, так і для дівчинки. Тепер потрібно було усе те кудись подіти і роздати, аби не бачити і не плакати.

Ми з чоловіком поїхали в дитячий будинок і відвезли речі та іграшки, які купили своїй майбутній дитині. Приїхавши, ми познайомилися з дітками і вручили їм привезені речі. Серед дітей була одна дивовижна дівчинка, звали її Соня. Вона відразу сподобалася нам, сіла на руки до мого чоловіка, грала з ним і невгамовно щось розповідала. Перед тим, як ми пішли дівчинка запитала, коли ми прийдемо знову? І ми відвідували її знову і знову. Чоловік благав мене взяти Сонечку до себе в сім’ю. На той момент, я вже не могла жити без цієї дитини.

Почали збирати документи на удочеріння. Про свої плани ми розповіли дівчинці. Вона була просто щаслива. Нарешті у неї з’являтися справжні люблячі батьки і свій будинок. Кожен раз при зустрічі Соня питала, коли її заберуть додому. Але удочерити дівчинку не вийшло – несподівано з’явилася бабуся дитини і заявила про те, що хоче забрати її до себе. Перевага була на боці рідних. Я була пригнічена і важко пережила відмову. Ми знову не могли мати дитину, хоч і не буквально. Проте, в даній ситуації я і чоловік були безсилі.

Відтоді минуло майже півроку. Саме в цей момент я дізналася, що при надії. Ми не могли повірити в це диво. Навіть спеціаліст сказав, що такий випадок буває раз на мільйон. Ми готувалися до появи довгоочікуваного малюка: купували одяг та іграшки, облаштовували дитячу.

І ось, до щасливого часу залишалося кілька місяців, а нам подзвонили з того самого дитячого будинку. Як виявилося, Соня знову знаходиться там. Її бабуся не змогла впоратися з вихованням дівчинки і вирішила віддати дитину назад. Так, як ми заявляли про бажання удочерити дівчинку, керівництво вирішило повідомити нам про це. Ми були в приголомшені почутим. З одного боку – я зараз чекаю малюка. Свого. Рідного. З іншого боку – це ж та сама дівчинка, яку ми встигли полюбити і для якої хотіли стати батьками.

Після цього дзвінка мені ночами сняться очі повні надії і любові. Очі тієї маленької і знову залишеної дівчинки. Сниться, що вона кличе мене і чекає, а я закриваю вуха і не хочу чути її. Я не можу спати, не можу їсти. Я постійно думаю, що мені робити.

Я просто не знаю чи впораюся я відразу з двома дітьми? Адже Соні потрібна любов і ласка, а скоро з’явитися син, який буде вимагати всієї моєї уваги.

У мене душа навпіл. Чоловік каже: «поїхали за дочкою». А мені лячно, чи зможу любити їх однаково?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.