У церковному календарі на кожен день року припадає якась частина Святого Євангелія. Цієї неділі випала притча про милосердного самарянина, яку ми вже багато разів чули і над якою роздумували, навіть цим Божим словом молилися. Проте, хоч би скільки разів ми її читали, завжди чуємо щось нове. Ця притча складається з особливих деталей і кожна з них варта уваги.
Головна її думка – це пошук відповіді на питання: хто є моїм ближнім? Цією притчею Христос говорить нам, що бути ближнім – це зуміти наблизитися до людини, долаючи всі перешкоди, відстані та упередження, щоб чинити милосердя. Ближнім нас робить не фізична відстань, навіть не звичайна людська увага до іншої людини. Ми, люди третього тисячоліття, так вміємо відмежовуватися одне від одного і вимурувати між собою мури, що, мешкаючи в багатоповерховому будинку, не знаємо свого сусіда.
Саме милосердя робить нас ближніми. Першим ближнім для кожного з нас є Господь Бог Ісус Христос, який начебто показує в образі милосердного самарянина свою Божественну місію, задля якої Він увійшов у цей світ, щоб донести до кожної людини Божу любов…
Зупинімося на одній деталі, яку часто оминають у коментарях до притчі. Самарянин не покидає потребуючого (-ред.) чоловіка край дороги, а бере його на свій транспортний засіб і везе до заїзду, де особисто його доглядає. Ба більше, він згодом кличе власника заїзду, виймає два динарії і дає йому, попросивши доглядати за потребуючим (-ред.). Відтак запевняє господаря в цілковитій компенсації витрат, якщо він витратить на догляд більше отриманого.
Зауважмо, що той загадковий самарянин не просто перебуває разом із цим чоловіком у заїзді, а сам його доглядає, і відтак передає місію опіки господареві. Сам жест передавання цієї місії має надзвичайно глибоке значення: те, що чинив милосердний чужинець, переймає власник заїзду. Ба більше, самарянин передає засоби, бо два динарії – це дари, які він залишає, щоб господар продовжив догляд. І господар, виконуючи цю місію, ніколи не матиме збитку.
Що символізує заїзд? Ким є його господар? Яку місію він отримує? Цим заїздом, до якого милосердний самарянин звозить потребуючих – це Христова Церква…
Кожен із нас може побачити себе в образі зраненого чоловіка, якого сам Господь приводить до спільноти…
Ким є господар цього заїзду? Щоразу, коли я ділився думками і запитував про це інших, то чув різні версії. Багато вважали, що господар заїзду – це священник, єпископ… Проте ранні Отці Церкви говорили, що господарем, якому Господь Бог доручає місію бути ближнім і лікувати зранених у межах Його Церкви, є будь-який християнин. Бо кожному з нас Господь Бог залишив своїх два динарії – заповідь любові: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю… Люби ближнього твого, як себе самого» (Мт. 22, 37–39).
Ніхто з нас не може сказати, що не має ресурсів, щоб бути милосердними до ближнього. Господь Бог залишив нам для цього все необхідне. Кожний із нас має свої дари, вміння, таланти – усе те, що нам дав Господь і сказав: «Доглядай за ним» (Лк. 10, 35). Любити ближнього, бути милосердним до ближнього в повному розумінні цього слова означає доглядати ближнього.
Тож головне завдання християн у сучасному світі – доглядати ближнього в любові та милосерді! Це кардинально відрізняється від логіки цього світу, бо ми часом відмежовуємося від проблем інших, кажемо: це твій бізнес, а це мій бізнес, ховаємося перед бідою ближнього, бо вона нас занадто болить.
Кожний із нас потребує Божого милосердя. І в цій Літургії Господь сам нам хоче послужити, тому ми називаємо її Службою Божою, а не службою людською. Адже не ми Богові служимо під час Літургії, а Він приходить, щоб нас доглянути, нам послужити. Однак по завершенні Його Служби кожен із нас покликаний перейняти цю місію самого Господа служіння ближньому, як це зробив господар євангельського заїзду…
Коли ми чинимо добро – тоді ми дуже сильні і наші руки ніколи не будуть порожніми. Тому за прикладом милосердного самарянина почуймо Боже слово, скероване сьогодні до нас: «Іди і ти роби так само». Амінь.
+ СВЯТОСЛАВ
