fbpx
Саморозвиток
Хто просить води – потребує більше: як святий Франциск прийняв подорожнього і показав, якою має бути справжня гостинність

Один подорожній у бідному вбранні зупинився біля хати, в якій мешкали ченці Згромадження братів Францисканців і попросив кухоль води. Франциск запропонував йому сісти, а братам сказав пригостити його хлібом і сиром, що залишилися після спожитої вже вечері.

Коли ж чужинець добре підкріпився, Франциск власноруч подав йому воду, якої той просив.

Гість запитав господаря, скільки має заплатити, і у відповідь почув: «Нічого, адже вода нічого не коштує».

Подорожній ще не надто далеко відійшов від домівки ченців, а один із братів, – надії якого на те, що залишків вечері вистачить і на сніданок, розвіялися, – уже почав невдоволено бурчати: «Цей чоловік просив лише попити!» Франциск відповів: «Хто просить води – потребує більше».

Той, хто звертається з проханням про воду, не робить цього задля приємности, а просить про те, що конче потрібне йому для життя. Спрага людини підказує, що вона втомлена й вже встигла зазнати біди.

Тому правила гостинности вимагають не тільки дати їй щось, що втамує її спрагу, а й те, що додасть їй сил.

Франциск проявив делікатність: виручив незнайомця з незручного становища, бо той, очевидно, соромився чи не наважувався попросити бідних братів про їжу. А воду – те, про що попросив подорожній, – дав йому аж після того, як він поїв, бо тоді вже міг сказати: «Вода нічого не коштує».

Справжньою, щирою, чистою гостинність – так само, як і любов, – по суті можна назвати лише тоді, коли людина не розраховує на винагороду.

Африканське прислів’я каже: “Якщо хтось просить у тебе води, ти повинен дати йому молока”.