Хочу повернутися додому, але боюся засмутити батьків. Порадьте, як краще вчинити? З огляду на теперішній час боюся, що в селищі скоро не стане ні чоловіків, ні роботи.
З маленького містечка я поїхала підкорювати столицю. Для тих, хто народився в Києві, місто більш-менш придатне для життя, а для інших дуже суворе. Це позначається, передусім, при прийомі працювати.
Роботодавець розуміє, що ти не тому приїхав до столиці, щоб за перших труднощів повернутися додому, як невдаха, тому маніпулює, як хоче. Він розуміє вашу безвихідь і користується на повну силу.
Зіткнулася з цим і я. Співробітники не горіли бажанням ближче спілкуватися, сприймаючи мене як провінціалку, яка приїхала збагатитися, а ще зайняла робоче місце.
Спочатку я працювала за двох, виконуючи всі вимоги начальника. Потім роботу почали підкидати і співробітники, говорячи, що я зобов’язана все робити, інакше мене звільнять. Одна з дівчат, коли я відмовилася робити за неї звіт, сказала: а чим ти за кімнатку платити будеш, коли тебе звільнять?
Я приїхала з невеликого містечка.
Відрізняється цим лише столиця, та може ще кілька мегаполісів. Але там у мене було житло, я жила з батьками, і мої 10 тисяч були непоганим заробітком. Тут мені платять 15, але все з’їдає житло, їжа, проїзд.
Відкладати зовсім нема чого, як я колись мріяла.
Прикинувши все, я вирішила повернутись додому. Батькам поки не говорю, щоб не засмучувати. Сама розумію, що одружитися вдома майже нереально.
Порадьте, як краще вчинити? З огляду на теперішній час боюся, що в селищі скоро не стане ні чоловіків, ні роботи.
