fbpx
Дозвілля
Говорили, а потiм якось опинились… У номерi… У лiжку…

“Ця нiч нiчого для мене не означала”. Iнодi ця фраза звучить, як пострiл, що вбиває наповал всi надiї. Iнодi — як ляпас, що змушує почуватися приниженим i зневаженим. Для одного це несправедлива кара, для iншого — заслужена
вiдплата. Буває, що ця фраза дверцята мишоловки, в яку ти сам себе загнав. А буває -нiж, що розрiзає мотузку, якою ти
зв’язаний.

“А раптом вiн у мене закохається?”

Зоряна два мiсяцi тому розiйшлася з коханим i досi не розумiла, що ж розладналося у їхнiх стосунках, чому вiн спакував валiзу й поїхав в iнше, далеке мiсто.

Найближчi подруги, яким набридло втирати її сльози, наполегливо радили розвiятись. Тягнули в клуби, знайомили з якимись хлопцями. “Тобi потрiбен с…, щоб пiдняти самооцiнку”. “Лише на одну нiч, без зобов’язань, дiстали задоволення, розбiглися i забули”.

Зорянi нiхто iз цих випадкових знайомих не подобався.
I вистрибнула тiєї митi, коли в маршрутцi дiвчина зустрiлася з колишнiм спiвробiтником. Вiн страшенно зрадiв, обмiнялись телефонами…

Колись вiн постiйно кликав її в кiно чи на каву, але Зоряна вiдмовляла — була захоплена iншим.

“Я тут подумала: вiн менi не огидний, — говорила Зоряна подругам. — Iз ним я, у принципi, могла зважитися на
“одноразовий” с…. От тiльки як йому це запропонувати? Що вiн про мене подумає? I що робити, якщо вiн захоче тривалих
стосункiв? Я до серйозних взаємин ще не готова! Боюся, що вiн буде пiсля цього менi телефонувати, а ще гiрше — закохається у мене i нарiкатиме, що я, жорстока, розбила йому серце, що я його використала…”

I подруги одностайно переконували: “Подзвони йому, признач зустрiч, вияви iнiцiативу, дiстань задоволення. А про його серце не треба переживати: не маленький хлопчик, витримає. Та й загалом, чого їх шкодувати, тих чоловiкiв?”

Далi все пiшло за планом. Пiд час зустрiчi Зоряна натякала, що є прихильницею вiльних стосункiв, що одна нiч нiчого не означає, i дивилася на нього при цьому довгим та пильним поглядом. Хлопець виявився не дурним й одразу ж усе зрозумiв. Надранок Зоряна поїхала на таксi додому цiлком собою задоволена.

“I справдi допомагає!” — говорила цiлий день подругам, та надвечiр її настрiй погiршився. До кiнця тижня Зоряна заглибилась у депресiю глибше, анiж було до того. Подруги наполягали, що треба продовжувати “лiкування”, але вона вже не слухала.

“Вiн так i не подзвонив, жодного разу, — пошепки поскаржилася менi увечерi, коли всi розiйшлися додому. — Напевне, погано про мене подумав. Або розчарувався. Мабуть, пам’ятав мене гарнiшою. Може, я неприваблива? Але ж вiн нiби був дуже задоволений!”

“Але ж ти саме цього хотiла, — нагадала я Зорянi. — Щоб на  одну нiч, i вам обом було добре, а потiм не згадувати…”

“Так-то так… — хнюпилася дiвчина. — Але, видається, насправдi менi хотiлося, щоб вiн телефонував, запрошував, домагався мене…
Хотiлося йому сподобатись, хотiлося, щоб вiн мною захопився. А я щоб була холодна, невтiшна i далi вiдмовлялася вiд серйозних стосункiв… Менi хотiлося його “використовувати”. А вiн не пiддався. Значить, я не варта зусиль? Значить, я його нiколи й не приваблювала? Я боюсь сама дзвонити до нього, щоб не наразитися на байдужiсть. Боюсь почути фатальне: “Це нiчого не означало”.

Ну що тут скажеш? Виходить, що Зоряна сама себе надурила, їй хотiлося не …, а близьких i теплих стосункiв, у яких вона могла б знову вiдчути себе привабливою та вартою кохання. Визнавати це було боляче, тому прагнення кохання замаскувалося пiд прагнення ” без зобов’язань”. Однак на практицi виявилося, що на нiч, яка мала “нiчого не означати”,
дiвчина поклала надто багато надiй.

“Ну нарештi!”

Оксанi було вже 23, а нагода почати особисте життя все нiяк не траплялась. Тi хлопцi, що подобалися їй, вiддавали перевагу iншим дiвчатам, а тi, що виявляли до неї симпатiю, видавалися їй не дуже приємними…

Цей факт Оксана навiть вiд подруг приховувала i завжди намагалася вдавати iз себе досвiдченiшу, анiж була. Тож коли в компанiї святкували день народження i вирiшили грати в карти на “дорослi” бажання, вона зразу ж погодилася. Програла, i дiвчата оголосили їй побажання: звабити Андрiана. Завдання виглядало цiлком реальним: бiдолаха трохи перебрав i давно вже сидiв у крiслi на балконi, намагався прийти до тями.

Оксана лагiдно обiйняла його за плечi, притулилася щокою. Слово за слово — i вона вже сидить на колiнах, кiлька поцiлункiв — i джентльмен уже зголошується вiдвезти даму додому на таксi. Щоправда, дорогою плани змiнюються… Тверезiє Андрiан лише в мить, коли бачить кров на простирадлi. Недосвiченiсть партнерки не залишає поля для сумнiвiв: так i є, вiн у неї перший… I якщо вона на таке зважилася, напевне, серйозно закохана.

Оксана йому нiколи особливо не подобалася. Але в такiй ситуацiї не годиться просто подякувати  i попрощатись. А якщо виявити свою байдужiсть, можна завдати хорошiй дiвчинi великої психологiчної травми…

Рiшення здавалося Андрiановi цiлком логiчним: вдати, що закохався, позустрiчатися якийсь час, а потiм розiйтися — нiбито
не зiйшлися характерами. I зранку, допоки дiвчина ще спала, вiн побiг за букетом.

Вони домовлялися про побачення, й Андрiан iшов щоразу з важким серцем. Розмова якось не складалась, i вони переважно мовчки дивились кiно, мовчки жували пiцу, iнодi займалися коханням витискаючи iз себе якiсь емоцiї та слова. Оксана важко зiтхала, дивлячись на нього, й Андрiана мучили докори сумлiння: “Вона така хороша, вона мене любить, їй боляче”. Вiн метушився, старався виявити увагу, дати задоволення…

Та якось Оксана не витримала. Коли Андрiан укотре вiдпрацьовував за двох у лiжку, намагаючись виявити її ерогеннi зони i таки довести до піку, вона раптом сiла i сказала: “Досить. Я так бiльше не можу. Я повинна розповiсти тобi всю правду”.

I виклала хлопцевi всю iсторiю: i про цноту, i про карти, i про побажання. Про те, що його, п’яного, зумисно обрали жертвою: бо ж не зовсiм усвiдомлював своїх дiй. I що iнiцiатива тодi в таксi теж їй належала. “Я тебе фактично силою взяла, — витиснула iз себе Оксана. — Ти не хотiв, вiдмахувався. А потiм зранку ти раптом принiс букет. Я вiдчувала провину. Менi було прикро, що я дала  тобi марну надiю. Але “вiдшивати” одразу — означало тебе образити. А я не хотiла завдавати тобi болю. Тому й вирiшила: позустрiчаємося трохи i розiйдемося. Але я бiльше не можу. Та нiч не була чимось особливим. Я тебе не люблю”.

Послухавши її, Андрiан iстерично розсмiявся. I поки Оксана переживала, чи не довела своєю заявою хлопця до божевiлля, вiн нiяк не мiг пояснити причину свого реготу. “Якби я знала, що на тебе це так вплине, нiчого не сказала б!” — закушувала губу дiвчина, намагалася його заспокоїти. Коли хлопець нарештi вiдхекався, розповiв про хiд своїх думок. Тодi смiялися
вже вдвох. Ну чому жоден iз них не наважився сказати iншому правду, чому двоє мучилися, вдаючи почуття, яких не було? А сказав би хтось: “Ця нiч нiчого не означала” — i всi крапки над “i” було б розставлено одразу. “Зробимо вигляд, що нiчого не було”

У Вiки був коханий, у Романа — наречена, за мiсяць вони планували одружуватись. А наразi проводили “авансом” “медовi” два тижнi в Туреччинi. Познайомились, заприятелювали, засмагали на пляжi та їздили на екскурсiї вчотирьох. Романова Таня була виважена й спокiйна дiвчина, тому хлопцевi дуже подобалося пiдколювати вибухову Вiку: бовкне щось провокацiйне i веселиться, спостерiгаючи, як та обурюється, доводить, що це дурницi, вiдстоює свою правоту…

“Вiн — хам i придурок, — ображено говорила потiм Вiка своєму коханому Iгорю. — А ти хоч би раз за мене заступився, пiдтримав мої слова! Тiльки мовчиш i смiєшся, наче тобi “камедi клаб” показують!”

Коли вони повернулися додому, Роман i Таня запросили Вiку з Iгорем на весiлля. “У мене мало подруг тут, будеш за дружку?” просила Таня, i Вiка погодилася. Допомагала в пiдготовцi святкування, ходила з нареченою по крамницяхх, докуповуючи необхiднi аксесуари. На провокацiї Романа старалась не зважати.

I тут настав день весiлля. Вiка вбралася в улюблену вечiрню сукню, зробила розкiшну зачiску… Iгор, побачивши їй, тихенько прошепотiв на вушко: “Ну що ж ти, хiба можна бути гарнiшою за наречену?” Вiка не могла сказати, що їй чути таке неприємно…Коли вже споночiло, а всi гостi наїлися й напилися вдосталь, почалися весiльнi забави та конкурси. Дiйшло i до “хустинки”, пiд веселу музику хлопцi й дiвчата кружляли одне одного в танцi й цiлувалися, а коло вiдраховувало секунди i кричало всiм: “Гiрко!” Коли Роман висмикнув iз кола Вiку, у неї промайнула думка: “Знову якось пiдколе!” Але вiн, протанцювавши з нею кiлька па, мовчки й дуже обережно торкнувся губ.

Про людське око, нiчого особливого не сталося, натовп не встиг навiть почати вiдлiку: “Ра-а-аз, два-а-а…”, як Вiка вже вхопила хустинку i викликала з кола iншого хлопця.

Вiдчули тiльки вони двоє. I коли згодом зустрiлися поглядами – швидко вiдвели їх, наче обпiкшись. Усе було зрозумiло.

Потiм, коли гостi вже роз’їжджалися, а небо свiтлiло, Роман встиг пiдiйти до Вiки i тихо сказати: “Нiчого не було”. I вона вперше одразу ж iз ним погодилася: “Звичайно, нiчого!”

Читайте також: НЕМАЄ У НИХ IНШОЇ МАМИ. ЯКБИ БУЛА, ТО НЕ СИДIЛА Б ЗАРАЗ ЗА ТИСЯЧI КIЛОМЕТРIВ ВIД ЛIКАРНЯНОЇ ПАЛАТИ. ІТАЛІЙКА ВИЧIКУВАЛА: ВИЖИВУТЬ МАЛЮКИ ЧИ НI.

Майже два мiсяцi опiсля їм вдавалося уникати одне одного. Та якось перетнулися на ювiлеї у спiльних знайомих. Один погляд очi в очi -i обоє зрозумiли, що “нiчого” не забулось… У головi паморочилось, ноги пiдкошувались, язик вiдмовлявся слухати, розповiдала потiм Вiка. Аж її Iгор занепокоївся, чи не захворiла вона. “У тебе жар!” — приклав долоню до розпашiлих щiк. “Негайно додому!”

Наступного дня зателефонував Роман. “Як ти? Треба зустрiтися i поговорити. Виходь до парку, я пiд’їду машиною”. Довго говорили про те, як усе це неправильно, як пiдло стосовно Iгоря i Танi, про те, що треба все припинити i якомога довше не бачитись… Говорили, говорили, а потiм якось опинились бiля примiського мотелю… У номерi… У лiжку… I на ранок, старанно вiдвертаючись одне вiд одного, знову бурмотiли: “Це нiчого не означало… Це не має значення…”, прекрасно усвiдомлюючи, що все це повториться ще не раз.

Джерело.

Реклама

Related Post

facebook