Розумієш, одну дитину я не проти був ростити, але двох-це вже перебір. Адже це не мої діти, – сказав ошелешений новиною сусід.
– Як не твої? – здивувався я.
– Ось так! Ми півроку тому з Машею зійшлися, вона вже при надії була на той час. Ну я і подумав тоді, що нічого такого в цьому немає, жінка вона непогана, виховаю чужу дитину, а потім і свого матимемо.
– Не засмучуйся! Де один, там і двоє. У мене теж син з дочкою, і ти знаєш, не так це і важко ростити двох діток. Ти звикнеш до них, і з часом полюбиш.
Я посидів ще трохи, і пішов додому. Заснути мені так і не вдалося. Адже не кожен день чуєш такі новини.
Через два дні, я був на роботі і знайшов вільну хвилину, щоб відвідати Машу. Не знаю чому, але я весь час думав про неї і малюків, напевно досі був вражений історією їх появи у нашому селі.
Жінка була пригнічена, і повідомила мені, що Євген залишив її.
– Я не засуджую його, не кожен захоче стати батьком чужих дітей. Женя ще досить молодий, може знайти собі іншу жінку, – сказала Маша.
– Ти не засмучуйся ти так, у тебе є заради кого жити! Як малюки почуваються? – поцікавився я.
– З дітьми все добре.
А через кілька днів, я дізнався дуже неприємну новину: Маша відмовилась від діток і поїхала з села. Кілька днів, я місця собі не знаходив. Мені було шкода малюків, чомусь, я відчував свою відповідальність перед ними.
– Ігор, нічого надприродного не сталося! Може це й на краще, що Маша залишила їх. У малюків є шанс потрапити в хорошу сім’ю, – заспокоювала мене дружина.
– Свєта, давай заберемо їх? – тихо вимовив я.
– Ти так не жартуй? У нас своїх двоє!
– Ну і що? Будинок у нас великий, господарство, город. Я піду працювати в охоронну фірму. Ігор давно кличе мене до себе, у них зарплата дуже хороша…
– Ігор, я не готова до таких змін. Дай мені час подумати!
Я знав, що моя дружина дуже добра людина, і якщо вона побачить малюків, то відразу змінить свою думку. Через три місяці, я вирішив провідати дітей і наполіг, щоб Світлана поїхала зі мною.
Купивши підгузки і брязкальця, ми поїхали до будинку маляти. Спочатку нам не хотіли давати інформацію про малюків, але коли я показав посвідчення і розповів про те, що ми думаємо про те, аби всиновити їх, керівництво пішло нам на зустріч.
Таня і Ваня, виявилися дуже милими, симпатичними малюками. Нарешті душа моєї дружини розтанула, Світлана, була згодна усиновити дітей. Через деякий час, я став щасливим батьком чотирьох дітей.
Минуло вже 14 років. Наші старші дітки вже виросли і поїхали з рідного дому в місто. Таня і Ваня, залишилися з нами. Ми ніколи не пошкодували з дружиною, що взяли собі цих діточок. Вони принесли нам нам дуже багато радості і щастя. За всі ці роки, я так і не забув день їх появи на світ, мить, коли я вперше їх побачив. Напевно ця картина буде стояти у мене все життя перед очима.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
