fbpx
Дозвілля
— Дві ночі в тиждень я буду ночувати не вдома, — Сергій говорив розмірено і спокійно, наче все вирішив уже давно, — Дівчаткам можеш говорити що завгодно: “Тато працює, поїхав у відрядження”. Грошей вам буду виділяти як і раніше на все необхідне, потребуватиме ти ні в чому не будеш. Загалом, все як раніше, все як було — за винятком двох ночей на тиждень

Ми виїхали з сільської дороги на шосе і рушили в бік міста серед жвавого потоку машин. Сергі похмуро вів машину, явно чекаючи ініціативи в розмові з мого боку.

Я мовчала і посміхалася своїм думкам. Коли ще ламати стереотипні моделі поведінки, як не в переломні моменти свого життя?

— Ну, що робила на дачі? Розкажи. — Сергій почав розмову здалеку, крок за кроком промацуючи ґрунт — і мою реакцію.

Відповідай на питання по суті, Любо! Не вдавайся в зайві подробиці свого переживання.

— Я ж вже сказала — підготувала дачу до зимівлі, все помила, прибрала! – без тіні роздратування сказала я, – Загалом, і все. Дівчаток я попередила, що поїду на дачу. Як ви там, до речі, справлялися без мене?

— Досить, Любо! — розсердився Сергій, — Ми обоє чудово знаємо, що поїхала ти не просто так! Ти злилася на мене, на всю цю історію з Евою, скільки можна поводитися як дитина?! Невже ти думаєш, що всі ці твої соплі і поїздки до неї щось змінять між нами?!

— Так ти правий! — легко погодилася я з його аргументами, не відчуваючи ні найменшого внутрішнього опору, — Це було дуже нерозумно з мого боку — розраховувати на те, що ця втеча щось змінить між нами.

Сергій спантеличено помовчав, переварюючи почуте. Очевидно, що дружина, яка погоджується з його аргументами була для нього чимось за гранню фантастики – з такою недовірою він подивився на мене!

Потім, впоравшись з собою, заговорив знову:

— Ти молодець, що розумієш це, Любо. Ти, звісно, розумієш ще й те, що так більше тривати не може – занадто довго я чекав: спочатку дівчата були маленькими, потім вся ця історія з боргами в справі…

“Так ось воно в чому справа”, — майнула у мене шалена думка, — Дійсно, були у нашого Ромео проблеми в бізнесі — його тоді крупно підставив найкращий друг. Хто був поруч в ті хвилини, коли ти, Сергійку, збирав по родичах потрібну суму для покриття позики? Хто обв’язував тебе з ніг до голови, щоб ти не мерз на об’єктах студеною зимою? Дружинонька твоя стара, поганенька… А незабутня Евочка чекати, мабуть, не захотіла, вважаючи за краще вирішити фінансові проблеми швидко і просто – вийшовши заміж за потрібну людину “…

— Так ось, якщо вже так вийшло, що ти все знаєш, — продовжував Сергій не помічаючи емоцій, написаних на моєму обличчі, — То до чого тепер прикидатися? Сама розумієш, між нами в останні роки не було тієї колишньої любові, емоцій, що раніше, ти вся була в дітях, господарстві, не помічала мене…

Я кивала головою, немов китайський бовдур. Ти маєш рацію, милий, звичайно, ти правий… Вибач, що не змогла щодня демонструвати африканські фокуси. Боюся, що в ті дні, коли, відвозила Олену на гуртки, перевіряла у неї уроки, а потвм валилася без ніг в ліжко – так ось, в ті дні я взагалі була не здатна навіть на розмови про це, що вже там говорити про…

— Дві ночі в тиждень я буду ночувати не вдома, — Сергій говорив розмірено і спокійно, наче все вирішив уже давно, — Дівчаткам можеш говорити що завгодно: “Тато працює, поїхав у відрядження”. Грошей вам буду виділяти як і раніше на все необхідне, потребуватиме ти ні в чому не будеш. Загалом, все як раніше, все як було — за винятком двох ночей на тиждень. А що таке? чому ти хитаєш головою?

— Чому ти не подаси на розлучення, Сергію? – тихо запитала я, — До чого весь цей спектакль? Дівчата дорослі, вони зрозуміють, ти сам про це говориш…

— Навіщо? – щиро здивувався Сергій, — Хіба ти хочеш розлучення? Я — точно ні! Я так звик до тебе, ми ж сім’я! Подумай, всього якихось два дні — і все буде як і раніше! Я не хочу втрачати тебе, ти мені по-своєму дорога, ти мама моїх дітей. І потім, я благородна людина. Ось в разі розлучення куди ти підеш, скажи?

Я довго мовчала, збираючись з думками. Розлучення не входило в мої плани – принаймні, поки що. А це значить…

— Звісно, ти у всьому правий, Сергію, — заговорила я, взявши себе в руки, — Я була для тебе поганою дружиною, не такою, як ти хотів. У мені вже не було того вогню, тієї краси, яка торкала тебе раніше. Що й казати, я змінилася — всі люди змінюються з віком. Ти маєш рацію в тому, що хочеш жити з красивою, випромінюючою впевненість і здоров’я жінкою. Ти не бійся, я в цьому перешкоджати вам не стану – все буде так, як скажеш. Дві ночі в тиждень — добре, дівчаткам я скажу, що тато працює над новим об’єктом. Але… вибач, Сергію, бути з тобою, як жінка, я більше не зможу. І брати в тебе гроші – теж. Я з сьогоднішнього дня починаю шукати роботу. Більше залежати від тебе матеріально я не буду. І, до речі, хотіла подякувати тобі за всі ці роки безтурботного благополучного існування – я дійсно рідко собі в чомусь відмовляла, купувала найкращі продукти, хороший і якісний одяг, ми відпочивали на найкращих закордонних курортах, їздили на дорогих машинах. Дякую тобі за все, Сергію! Я бажаю тобі щастя!

Сказати, що Сергій був здивований – не сказати нічого. Можливо, він сприйняв мою промову як жарт, тому лише сардонічно посміхнувся у відповідь, але я була налаштована дуже рішуче. Я буду заробляти сама, буду забезпечувати себе і дівчаток… Звісно, поки доведеться пожити під одним дахом з чужою для мене тепер людиною, але йти мені поки й справді нікуди. Значить, доведеться потерпіти.

Що ж я, не людина чи що? Навіщо мені перешкоджати любові і щастю свого рідного чоловіка? Адже я бажаю йому щастя. Так? Так?! Так!!!

Хмм, цікаво, а чи знайдеться на світі роботодавець, згідний взяти на службу тітку, яка просиділа на печі тридцять років і три роки? Звичайно, це перебільшено, але…

Автор: Ayisha Ydrysova.

Фото ілюстративне.