fbpx
Саморозвиток
Дві крайності серед християн під час війни

Бачу дві крайності серед християн під час війни.

Поговорю про першу – надмірна надія на Боже милосердя. Друга – то надмірний тиск на тих, хто надіється не надмірно. Хоча, це таки одна крайність.

Пояснюю. І цитую:

“Не ходжу в укриття, бо моє укриття – це молитва”. І все у цьому дусі.

Це нагадує про чоловіка, місто якого затоплювало, а він не хотів йти в човен рятувальників, бо його Бог спасе. По смерті (від утоплення, очевидно) він спитав Бога, чому Він його не врятував. Бог відповів: “я тобі тричі човен присилав”.

Бог захищає. Але Він не буде сходити з неба, щоб кожну побожну жіночку (вибачте, жіночки, але 90% таких крайнощів виникає саме в жіночому побожному середовищі) завести за руку в підвал. Не буде руками перехоплювати кулі, поки я, надмірно віруючи, піду до церкви під час обстрілів. Я зараз згущую фарби, але лише для того, щоб пригадати: окрім молитви, кожен зараз має дбати про свою безпеку максимально. Особливо коли ви відповідальні також за малих дітей чи стареньких.

Надіятися на Господа – це зробити від себе усе можливе. Бо Він саме для того дав нам голову з мозком, який вміє думати, аналізувати, вмикати режим безпеки. Дав нам руки, щоб дбати про себе та тих,за кого ми відповідальні. Дав нам ноги, щоб бігти в безпечне місце. І ще багато всього нам дав. І коли зробимо від себе все можливе, Він зробить неможливе. Якщо це буде потрібно. Бо ті, хто загинули, теж молилися, вірили, надіялися. Але свобідну волю, тобто обирати інколи зло, ненависть і смерть, ніхто не відміняв.

Господи, дай нам сили вистояти і мужності вибороти свою свободу! І мудрості зробити для цього все від нас залежне.

Пс 27:14: “Надійсь на Господа, будь мужній; нехай буде відважне твоє серце, і надійсь на Господа!”

Плани на завтра, facebook