Як тільки я переїхала до батьків після розлучення, мама жодного дня не пропустить, щоб мені не пригадати за чий кошт і на чиїй території я живу.
Мені 28 років. Маю синочка Матвія, йому 2 роки. Він, зараз мій стимул до життя. З його батьком ми розлучилися 6 місяців тому. Колишній чоловік виявився абсолютно несімейною людиною. Йому важливіші друзі, гулянки, ніж син та дружина. Я здалася, подала на розлучення. Він не відмовляв, не перепрошував.
Я з сином переїхала жити в квартиру до своїх батьків. Ось тоді й розпочалось найцікавіше.
Чоловік мій майже одразу поїхав з другом за кордон, ніби як на заробітки. Більше я про нього і не чула. Ніякої допомоги на дитину я від нього не отримую, тому й пішла працювати.
Нещодавно знайшла ще один підробіток, працюю вночі, коли син засне декілька годин віддалено. Почала відкладати гроші на окреме житло для нас з сином.
З матір’ю у мене вкрай складні відносини, ще з дитинства. Ніякого тепла, або любові від неї я ніколи не отримувала. Більше того, вона відверто каже, що я в її плани ніколи не входила.
Вона вважає, що батьки повинні допомагати дітям тільки до закінчення ними школи, а далі діти повинні самі досягати всього в житті. Так у нас, фактично, так і було. Університет я закінчила без допомоги батьків. Своїми силами. Знайшла роботу, працювала. Потім невдале заміжжя. Мама прийняла мене тільки через внука. Вона його дуже любить, як не дивно.
Розумію, що так довго тривати не може, але й з’їхати поки нікуди не можу. Мій заробіток поки дорівнює вартості оренди квартири, а жити за що?
Тато принципово не втручається і робить вигляд, що нічого такого не відбувається. У нас в родині все і завжди вирішувала саме мама. За всіх.
Я не знаю як тепер бути. Як виховати сина і як жити далі?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
