Донька вийшла заміж проти волі матері. Зараз все ж не ті часи; матір змирилася, але не любила зятя Андрійка. Він був простакуватий, працював на заводі, розумом не відрізнявся, та й красою теж, не рівня її освіченій донці. Молоді орендували кімнату, а до мами заходили раз в тиждень. Так прийнято.
Донька телевізор дивилася, і тільки чай пила. А на кухні теща зятя частувала різними несмачними наїдками. Що залишилося, так би мовити. Аби дешевше. Холодцем, борщем триденним, котлетами, які давно лежали… Не те що б скислим, але ось згодовувала йому несмачне.
Нехтувала і так тішила душу. А зять Андрій їв з апетитом. З хлібом, теж іноді черствим. Добре їв!
Все з’їдав до крихти, тарілку неінтелігентно хлібом протирав до блиску, а хліб з’їдав. І завжди говорив: «Спасибі, дуже смачно!». Теща думала, що він просто телепень, що любить попоїсти. Але вигідно досить-таки було згодовувати Андрію залишилася їжі. І якось теща навіть звикла до зятя. І одного разу він їв борщ, який уже втратив колір від розігрівання, з миски – теща спеціально йому в мисці подавала в емальованій. Багато. Бо не шкода миску.
Він все з’їв і сказав:
“Дякую дуже смачно! Ніколи не їв такого смачного борщу! Мами не стало, коли мені два роки було, а в дитячому будинку такого смачного борщу не давали! Ви так смачно готуєте і завжди мені так багато накладаєте!».
І ця теща зблідла і руки затремтіли. Клубок у горлі з’явився, а потім вона заплакала. І цей нелюбимий зять Андрій почав її втішати і гладити по плечі; покликав дружину з кімнати. І сказав: «твоя мама плаче! Що трапилося? Може, я її образив?».
Він так ніколи і не дізнався, чому плакала мама дружини. І чому вона почала ще смачніше готувати. І чому йому тепер подавали їжу в старовинній порцеляновій тарілці з незабудками…
Простою він завжди був людиною. І зараз вони дуже добре живуть і спілкуються, вже двадцять років.
Автор: Ганна Kир’янова(психолог).
Фото – ілюстративне.
