Дочка чоловіка – не моя сім’я, і нехай думають про мене будь що. Я вийшла заміж за чоловіка із дочкою 12 років. Вона мешкає з нами бо її матуся вже давно має іншого чоловіка і живе з ним іншій країні.

Дочка чоловіка – не моя сім’я, і нехай думають про мене будь що.

Я вийшла заміж за чоловіка із дочкою 12 років. Вона мешкає з нами бо її матуся вже давно має іншого чоловіка і живе з ним іншій країні.

Спочатку було все нормально, я намагалася налагодити контакт, але потім зрозуміла, що не хочу все життя намагатися бути доброю тіткою, я вирішила, що краще байдуже ставлення до неї, та й взагалі я не люблю дітей.

Але через кілька місяців я зрозуміла, що не хочу так жити, ніби живу в гуртожитку з зовсім чужою для мене дитиною, яка ще й погано пахне, неохайна і нерозумна, на яку мій чоловік витрачає ресурси і час, які б міг дати мені.

Я так хочу свою сім’ю з моїм коханим чоловіком, але чомусь мій чоловік стільки енергії, часу, грошей витрачає не на нашу нову сім’ю, а на людину, яка неповажно ставиться до нього, до інших, яка нічого доброго не приносить.

Я не знаю, як мені бути і чи варта гра свічок?

Мені добре з моїм чоловіком, але я відчуваю, що мешкаю не вдома, ніби невідомо скільки років. Я змушена ділити свого чоловіка і жити з здається вічним неприємним мені сусідом, я не можу розслабитися, тому що скрізь вона (дочка чоловіка).

Я не можу провести вечір наодинці з чоловіком, не можу поїхати у романтичну відпустку, не можу навіть своє гігієнічне приладдя залишити у ванній кімнаті.

Як мені бути? Розлучатись чи переїжджати?

Вихід, що я зраджую чоловіка, адже ми любимо один одного і він не винен у тому, що дочка живе з ним, але я почуваюся некомфортно, ніби у мене немає своєї сім’ї та свого будинку, де все, як я хочу, як для мене красиво та приємно.