fbpx
Дозвілля
До професора кілька разів на тиждень приходила хатня робітниця. Вона прибирала в будинку, купляла продукти і готувала обід. Жінка любила побурчати, але навіть їй Пані припала до душ

Старий професор, як зазвичай, всі вечори проводив у своєму кабінеті. Він перегортав сторінки товстих книг, роблячи якісь позначки і записуючи щось у свій зошит. У будинку стояла непорушна тиша. Просто не було кому її порушувати, чоловік вже багато років жив сам.

За вікном повільно падав сніг, виблискуючи на морозі. Таку погоду професор любив і перед сном вирішив прогулятися. Тим більше, що лікар переконував його в користі прогулянок для людей з хворим серцем.

Прийнявши ліки, він вийшов з дому.

Пройшовши неспішним кроком до кінця бульвару і вже збирався повернути назад до свого будинку, коли побачив купку дітлахів, які зібралися навколо когось чи чогось і плакали.

Професор підійшов до дітей і побачив що в середині натовпу лежить в снігу кішка і маленьке кошеня. Вони обоє були майже заметені свіжим снігом і приречено, байдуже дивилися на дітей. Їх вже починав сковувати підступний крижаний сон.

Один хлопчик крізь сльози вигукнув:

— Дядечку, візьміть їх собі! Їх викинули вранці з машини! Вони ж хороші, вони ж замерзнуть!

Професор насупився. За все своє життя він ніколи не тримав у будинку ніякої живності. Він і гадки не мав, як з ними потрібно поводитися і як за ними доглядати. При всій своїй вченості він не знав про них нічого.

Діти продовжували плакати. Старе, хворе серце професора защеміло від жалю. Тоді, наважившись, він підняв кішку на руки, заховав під теплу шубу пискливе кошеня і попрямував до будинку.

Удома він, нарешті, як слід розглянув свою знахідку. Це була кішка з довгою, густою шерстю білого кольору. До неї тулилося маленьке, теж біле, миршаве кошеня. Обоє були наскрізь мокрі. Вони сиділи посеред коридору в калюжі від розтопленого снігу і тремтіли.

Професор вирішив поводитися з ними, як з дітьми. Переніс кішку і кошеня в кімнату, на килим ближче до батареї. Приніс великий рушник, витер насухо бідолах і загорнув їх у теплий плед. Загрів молока, налив його в тарілку і поклав на підлогу.

Кошеня кинувся до тарілки, залізло в неї передніми лапками і почало жадібно сьорбати. Кішка спокійно підійшла і носом відсунула кошеня, закликаючи його поводити себе пристойно. Кошеня слухняно вийняло лапки з тарілки і продовжило трапезу. Навівши порядок, кішка, граціозно вигнувши спинку, і собі куштувала подане їм частування. Коли вона обсохла і розпушила хутро, то стала просто красунею.

Професор подумав: «Ох, яка пані. Справжня котяча аристократка». З цієї хвилини кішка стала не просто кішкою, а Пані. А кошеня — Малюком.

Нові мешканці швидко освоїлися в будинку професора. Уподобавши його кабінет, вони цілими днями були поруч з ним. Кішка зазвичай вальяжно сиділа в кріслі, а кошеня спало поруч або гралося з маленьким м’ячиком. Професор охоче розмовляв з ними. Жартував і сміявся над витівками непосидючого Малюка.
Старий учений душі не чув у своїх нових друзях. Вони відповідали любов’ю, ласкою і відданістю.

— Ваш сніданок подано, Пані! — жартівливо оголошував професор.

І кішка з кошеням прямували в їдальню.

— Прошу вас пройти на прогулянку, Пані!

Кішка неквапливо, з гордістю йшла до вхідних дверей, підганяючи Малюка милозвучним мурчанням.

До професора кілька разів на тиждень приходила хатня робітниця. Вона прибирала в будинку, купляла продукти і готувала обід. Жінка любила побурчати, але навіть їй Пані припала до душі, завдяки своїй порядності і тямущості.

Під час прогулянок вони були незмінними супутниками професора. Навіть в аптеку на сусідній вулиці ходили втрьох. Коли чоловік заходив до крамниці, Пані з Малюком терпляче чекали його біля дверей. Сусіди і перехожі милувалися цією трійцею, тому що вона випромінювала добро і позитив.

Старий професор помітив, що його самопочуття покращилося. Дивно, але він вже не вживав такої кількості ліків, як колись. Зникло ниття у боці, вирівнявся пульс. Прогулянки приносили радість і бадьорість. А головне, він більше не почувався самотнім у цьому світі.

В душі старого вченого оселилося досі невідоме йому раніше почуття. Воно було таке тепле і рідне, що зігрівало його серце, дарувало йому нові сили. Кожен день почав приносити професорові радість.
Цей старий, мудрий чоловік ніколи б не повірив, що рецепт щастя такий простий. А щастя ж ось воно — сидить у кріслі, уважно слухає свою людину та всюди ходить за нею хвостиком. Як же ж він жив без цього щастя раніше, запитував себе професор.

Прийшла весна. Була чудова сонячна погода, у повітрі пахло свіжою зеленню і весняними квітів.

Професор почав більше працювати. Пізно ввечері, коли він майже дописав чергову наукову статтю, несподівано згасло світло. Професор запалив свічки і продовжив роботу. Через деякий час він відчув сильну втому і сонливість.

Не зачинивши вікно, не погасивши свічки, професор пішов у спальню. Він сподівався трохи відпочити і повернутися, щоб закінчити роботу, але приліг на ліжко і міцно заснув.

Пані і Малюк, віддано пішли за ним і влаштувалися на ліжку біля ніг господаря. І всі мирно заснули.
Глибокої вночі сильний порив вітру з навстіж відкритого вікна перекинув підсвічник. Жовті язики полум’я охопили залишені на столі, книги і рукописи. Їдкий, чорний дим почав швидко заповнювати будинок. Пані, схопивши зубами сонне кошеня, понесла його в коридор до вхідних дверей, а сама кинулася назад в спальню, голосно нявкаючи. Професор міцно спав.

Вогонь підібрався до килима на підлозі спальні. Кімната миттєво заповнилася їдким димом. Пані встрибнула на ліжко і з пронизливим криком почала дерти кігтями ковдру, якою вкрився господаря.

Нарешті професор прокинувся, нічого не розуміючи, скривившись від глибокої подряпини кішки. Побачив палаючий килим, волаючу Пані і все зрозумів. В голові стукало: «Пожежа! Де Малюк?»

Він кинувся було в кабінет, голосно кличучи кошеня, але стіна з вогню загородила йому шлях.

Пані, оглушливо заволала, перестрибнувши палаючий килим, вискочила в коридор і схопила в зуби Малюка. Професор, побачивши де вони, швидко відкрив двері, і вони вибігли на вулицю.

Відпустивши налякане кошеня, знесилена Пані лягла на траву. Її біла розкішна шубка перетворилася на брудно-чорну і де-не-де припалену. Але їй було все одно, адже головне, що всі живі і в безпеці.

Пожежні, викликані сусідом, прибули вчасно. З вогнем вдалося швидко впоратися. Постраждали тільки дві кімнати у великому професорському будинку.

Стурбовані сусіди, які збіглися зі всієї вулиці стали свідками незвичайної картини.

В останніх відблисках погашеного полум’я стояв старий професор, дбайливо вкритий сусідами теплим пледом. На руках сиділи, міцно притулившись до господаря, чорні від кіптяви кішка і кошеня. З очей професора текли сльози, залишаючи мокрі, брудні доріжки на закопчених зморшкуватих щоках. Він з вдячністю притискався обличчям до брудного, обпаленого хутра кішки.

Для нього вже не було на світі нічого дорожчого і ближчого, ніж ці маленькі пухнасті члени його сім’ї Пані і Малюк. Старий професор тримав на руках своє щастя…

Фото ілюстративне.