Щоразу, коли місіонер прибуває туди на гідроплані, у цьому особливому селі практикують унікальний звичай.
До одного села на тихоокеанському острові щомісяця навідувався один священник, щоби відправити службу, охрестити дітей, посвідчити подружню присягу, помазати недужих та помолитися за недавно спочилих. Щоразу, коли місіонер прибуває сюди на гідроплані, у цьому особливому селі практикують унікальний звичай.
За традицією села, голова села першим виходить вітати отця, коли той ступає на землю. Вони обіймають одне одного і після того голова села передає священникові жмут трави. Священник повертає жмут голові, який обертається і дає його тому, хто стоїть поруч з ним.
Згідно зі звичаєм цього села на острові жмут трави є нагадуванням Божої присутності серед людей, які живуть, оточені водами велетенського океану. Острів’яни вважають це свого роду таїнством, що символізує гармонію і мир.
Цей священний жмут трави переходить від одного мешканця до іншого через усе село, поки не повернеться до голови, який опісля передає його священникові, завершивши ритуал. Цей звичай символізує, що мешканці села перебувають у мирі і гармонії одне з одним. І саме в цей момент починається богослужіння.
Одного дня отець, як годиться, виконував інші свої обов’язки. Коли наблизився звичайний час радісного відправлення Служби, до священника дійшла чутка, що сталася затримка. Між батьком і сином виникла прикре непорозуміння і вони не передали одне одному жмут трави. Богослужіння не відбулося ні того місяця, ні наступного. Знадобилося три місяці, щоб у тій острівній сім’ї відновилася гармонія і мир.
Роздумуючи над цією історією, я бачу красу того тихоокеанського звичаю. Я запитую себе, що би сталося, якби ми мусили передавати жмут трави у своїх церквах перед тим, як почати відправу Євхаристії. Чи панувала би там гармонія і мир? Як довго довелося би нам чекати, перед тим, як могла би початися Літургія?
Браян Кавано
