fbpx
Дозвілля
До 25 років я була немов у банці під назвою “батьківська турбота”. Виходила з дому тільки для того, щоб піти на навчання чи в спортивну секцію

У дитинстві батьки мене лякали різними недобрими людьми, які нібито по вулиці ходять. Варто зізнатися, у них це чудово виходило. Я боялася гуляти на вулиці.

Природно, друзів у мене не було. Як можна дружити з дівчинкою, яка постійно сидить вдома? Були подружки в школі, але це не те – школа закінчилися і подружки зникли.

В університеті було так само… Тільки замість спортивних секцій я почала ходити в спортзал. З’явилися ще відвідування бібліотеки.

У моєму місті не було тієї спеціальності, на якій я хотіла вчитися – потрібно було їхати у велике місто. Батьки не відпустили. Довелося вступити на факультет іноземних мов. Якщо затримувалася десь, то батьки дзвінками телефон обривали мені. Не можна було нормально нікуди сходити – ні в кіно, ні в парк. Мені за 20 років, а вони все лякали мене всякими страшилками.

Все змінилося в цього року. Мені вже 25, а батьки не відпускали мене нікуди. Ну от зовсім нікуди! Я вирішила орендувати квартиру. Добре хоч гроші були.

Переїжджала в квартиру під голосіння мами. Вона мене як тільки не називала: “зрадницею”, “пропащою”. Встигла мені наговорити стільки неприємних слів, що потім їй тиждень було соромно мені дзвонити.

З початку травня живу одна. Це чудово. Ніхто не стоїть над душею. Я так довго була з батьками, що просто знудьгувалася за самотністю. Мені дуже потрібно було побути наодинці з собою, своїми думками, своїм життям. Далі все буде інакше. Я буду жити так, як хочу!

Фото ілюстративне.