Валентина сиділа перед телевізором, дивилася серіал, гризла насіння і голосно коментувала те, що відбувається на екрані.
– Ти подивися на нього, який, а, бач, знайшов собі любку, ну й котись на чотири сторони. Люба жінка видна, десять штук собі таких, як ти, знайде. От дивна, ще сидить і плаче по цьому обмилку.
До кімнати зайшов її чоловік – Валік. Звати його теж Валентин, як і дружину, але для домашніх він був просто Валік.
– Валю, – покликав він її.
– Чого тобі? – насупилась дружина. – Бачиш, я дивлюся серіал. Не відволікай мене.
– Валю, я йду, – сказав він тихим, але твердим голосом.
– І куди ти такий вродливий зібрався? Знову який корпоратив на роботі? Щось зачастили ви там зі своїми друзяками.
Валік був чисто поголений, вимитий, гладко зачесаний. Його рідке волосся намагалося прикрити велику галявину лисини. Одягнений був у парадний костюм, який купили з нагоди ювілею десять років тому, та блакитну сорочку з краваткою. Від нього пахло одеколоном, який віддав йому зять.
– І навіть шкарпетки цілі відкопав, — окинула його уважним поглядом Валя.
– Я назовсім від тебе йду. Я жінку іншу знайшов, молоду, на відміну від тебе.
– Ну йди, чого ти тоді топчешся тут, — хмикнула Валя і повернулася знову до екрану телевізора.
– Вона, між іншим, любить мене, – гордо сказав він.
– То йди, чого ти мені тут казки розповідаєш? Я не священник, щоб переді мною сповідатися. Маєчки, шкарпетки зібрав? Парадні спортивки захопив? Сподіваюся, ти нічого тут не забув, а то човгатимешся туди-сюди, то гачок залишив, то лижний ціпок.
– Ой, Валю, яка ти бездушна. Ми з тобою 37 років разом прожили, а ти так просто мене відпускаєш.
– Можу не просто, ще можу дати для прискорення, – насупилась вона. – Іди вже, не заважай дивитися кіно.
Він розвернувся на п’ятах і пішов у коридор.
– Валю, а де мої черевики? – гукнув він звідти.
– Там де й були, на полиці.
– А чому ти їх не почистила? Вчора ж болото на вулиці було. Яка ти, Валю, неуважна, доки тобі не нагадаєш, сама ніколи не зробиш.
– Ех, доведеться відриватися від серіалу. Гаразд, завтра подивлюся, – зітхнула вона.
Валентина встала з дивана, дістала пакет із шафи в коридорі, пройшла у ванну кімнату. З кошика з брудною білизною витягла всі речі чоловіка. Потім зняла з сушки барахло, що залишилося, і запхнула туди ж. З-під ванни витягла тазик із брудними шкарпетками, висипала їх у білизну. Вийшла в коридор і поставила пакет поряд із валізою чоловіка.
– Ти забув, – сказала вона. – Нехай твоя краля перебере та випере.
– Валю, я думав, ти за ганчірочкою пішла у ванну, щоб мені черевики протерти, а ти мені брудне барахло притягла, – він з подивом подивився на неї.
– Там і брудне, і чисте, всяке розберетеся. Буде чим зайнятися на дозвіллі, не в лото ж грати. А черевики сам собі почисти і помий, не з цукру, не розвалишся, і вчися вже акуратно ходити, сьомий десяток пішов, а все як маленький по калюжах човгаєш.
– Який сьомий десяток, – він витріщив на неї очі, – Мені всього шістдесят один рік.
– От я й кажу сьомий десяток. То ти йдеш чи ні? Мені ще курку в духовці запікати треба, картоплю чистити, Валя насупилась.
– Курку? – він з недовірою глянув на неї і проковтнув слину.
– Угу, її саму.
– Я мабуть, трохи згодом піду.
Валентин поставив черевики на підлогу і почав знімати з себе пальто.
– А чого так? – Вона звузила очі. – Ні-ні, на тебе там молода краля чекає, тебе й твої брудні шкарпетки. Іди-йди, а то потім не приймуть. Не втрачай шансу, а то нині в дефіциті молодиці, які на чужих чоловіків заряться. Хоча, може, вона тебе для зими бере, щоб на опаленні економити, та кому було пісок на вулиці посипати.
– Ох, яка ти, Валю, зла жінка. Хоч би насамкінець погодувала чоловіка добре, – обурився він.
– От нехай тебе там і годують добре, а мені на тебе час витрачати шкода. Іди давай і не псуй мені тут ауру, а то стоїш у кутку не по феншую.
– Чого? – не зрозумів він.
– Йди, кажу, Валю, поки можеш, – вона сама розсміялася зі сказаного.
– Ну й піду, а ти ще поплачеш, погорюєш без мене, що такого видного чоловіка упустила.
– Який же ти видний? Он Віктор Олександрович зі 103-ї квартири видний чоловік, і підтягнутий, і спортивний. Щоранку на пробіжці та у дворі на турниках займається. За ним усі тітоньки з нашого району бігають. Вранці встають і біжать. Може, я скоро приєднаюся до цього дружнього колективу. Все, Валік, годі балакати. Я з тобою стільки за тиждень не наговорю, скільки зараз сказала.
Вона накинула на нього пальто, насунула капелюх і спробувала випхати у відчинені двері.
– Ти що робиш? Я ще не взувся, — обурився він.
Він повільно взув черевики, взяв чемодан у руки й пакет із несвіжим одягом та з гордо піднятою головою вийшов із квартири і голосно зачинив двері. Валя подивилася на тумбочку біля вішалки.
– От же пень забудьковатий, – похитала вона головою.Валентина вискочила за ним слідом і побігла сходами вниз, як молода кізонька
– Валік, Валік, стій, стій, кому кажу.
– Ага, схаменулась, вирішила чоловіка назад повернути. От тільки, Валю, ти їй на сто балів програєш, не порівняти тебе та її, – урочисто промовив чоловік.
– Та начхати мені на тебе і на твою сколопендру. Ключі від квартири на базу, — простягла вона руку, — бо раптом вирішиш повернутися.
– Ну ти що, Валюшко, у мене там речі залишилися, – обурився він.
– Треба було все забирати. Давай ключі, – зажадала вона.
– Не дам, – насупився він.
– Ну й не треба, зараз тоді замок поміняю на новий. Доведеться через тебе розщедритися.
Валентина розвернулась і пішла у квартиру.
– Ключі забери, – гукнув він їй у спину, – у цих слюсарів руки ростуть не з того місця, ще двері нам покарябають.
Вона повернулася, вихопила у нього з рук ключі та вирушила до квартири. Валентин так і залишився стояти на сходах, розгублено дивлячись дружині у спину. Не таких проводів він чекав, думав, що Валя перед ним на колінах повзатиме, плакатиме і благатиме, щоб він не йшов, а вона його мало не виштовхала.
– Ні, вона просто не хоче показати свою слабкість. Мабуть, двері зачиняться, і вона зараз порине у смуток, – подумав він і попрямував на вулицю.
Вийшов і зупинився біля лавки, машину він не водив, а таксі не знав, як викликати. Валік набрав номер дружини.
– Що тобі треба? — У голосі чулися нотки роздратування.
– Ти мене не довезеш? – жалісно запитав він.
– Я тобі що, сміттєвоз?
– Ну, хоч таксі мені виклич.
– Нехай твоя вішалка тобі таксі викликає, – у трубці почулися короткі гудки.
Валя сердито подивилася на екран телефону.
– Іде він, збери все йому ще з собою й тормозок в дорогу дай. Прапор тобі в руки, чоловіче, — бурмотіла вона.
Дивитись серіал уже розхотілося. Вона зібрала лушпиння від насіння, викинула у помийне відро і приступила до приготування курки. Як тільки поставила її в духовку, то почала дзвонити подружкам, таким самим пенсіонеркам, як вона сама.
– Привіт, Ритко, маргаритко. Як життя молоде? Що робиш?
– Привіт. Та ось думаю в кіно піти, на танці в парк чи просто телевізор подивитися.
– Значить, жодних планів. У парку ще холодно, – сказала Валя.
– А я термос візьму і теплі колготки вдягну, – відповіла Ріта.
– Ну, приходь до мене, у карти перекинемось, настоянки твоєї фірмової поп’ємо, курки смаженої поїмо.
– А твій бурчати не буде? А то він вічно так дивиться, ніби я до вас жебракувати прийшла.
– Нема його, – хмикнула Валя.
– У відрядження знову поїхав? – Запитала Рита.
– Ага, за моря-океани, там його бачили. Приходь, про настоянку не забудь, бо без неї в грати нецікаво.
– А Людку будеш кликати?
– Звісно. Сьогодні ж субота, а щосуботи вона що робить?
– Варить холодець.
– Ні, варить вона його в п’ятницю, а в суботу вона їсть його, – посміхнулася Валя.
– Ех, давно я холодцю не їла, – зітхнула Рита.
– Ну, зараз його й поїмо.
Валентина зателефонувала другій подружці, та щось там відмовлялася і відмовлялася, але як почула, що прийде Рита з фірмовою настоянкою, та ще й Валік кудись здимів, то одразу погодилася.
За півгодини на кухні подружки накривали на стіл.
– Слухайте, а чого ми будемо на кухні тулитися. Давайте до зали, – запропонувала Валя.
– Валік тобі потім усі мізки чайною ложечкою виїсть, – похитала головою Рита.
– Не виїсть, пішов він сьогодні до якоїсь молоді, – скривилася Валя.
– От виявляється, на честь чого свято, – засміялася Людмила, – А я думала, ти просто так нас усіх зібрала, скучила, і захотіла холодцю мого поїсти.
– Ну от від холодцю твого точно не відмовлюся.
– Ти розповіла дітям про батька-молодця? – Запитала Рита.
– Ні, не хочу собі свято псувати, бо зараз приїдуть втішати, та підступного батечка назад повертати. Поживу хоч у цьому віці на втіху. А він нехай нову родину створює, може, ще дітлахів нових настарає, – хмикнула Валя.
Добре вони з дівчатами посиділи, і пограли, і смачно поїли, і пісні поспівали, і навіть у парк на танці ввечері ходили.
– Що тепер, Валю, без чоловіка робитимеш? – Запитала її Рита.
– Весна ж, незабаром дачний сезон. На дачу переїду, там влітку житиму. Хоч не треба буде в місто їздити, чоловіка обслуговувати. Ох і заживу. Я вже купу справ намітила, – посміхнулася Валя.
– Чого ж ти з ним тоді не розлучилася?
– Та ж наче свій, тридцять сім років прожили. Чого життя міняти? Та й не ображав він мене ніколи. Ну, а якщо так склалося, то чого переживати. Ми не молоді, видно втомилися один від одного.
– Відпочинете і знову зійдетесь.
– Ні, моя люба, пішов і пішов, дороги назад немає, – похитала головою Валя.
– Ой самі без мене розберетеся, – махнула рукою подруга.
Діти намагалися умовити Валентину помиритись з батьком.
– А я з ним і не сварилася, – відповіла вона, – Але й у хату я його не пущу.
– Мамо, а якщо він вирішить ділити з тобою майно?
– Що вдієш, житиму в однокімнатній, – знизала вона плечима.
– А якщо він одружується з нею?
– А чого я маю шкодувати сторонню жінку? І навіть не думайте мене вмовляти.
За місяць Валентині зателефонувала молода дружина і вимагала забрати назад чоловіка.
– Ні-ні, і навіть не вмовляйте мене на цю авантюру, знаю я вас, спочатку відвези, потім дай переночувати, а потім ще й оселиться в квартирі, і не виженеш.
Через три місяці Валентин прийшов назад і з гордістю повідомив, що він передумав іти.
– Ні, мій дорогий друже, літній жінці Валі подобається жити одній, ніяких турбот і клопоту. Та й хто тебе знає, який букет ти мені притягнув.
– Я тоді з тобою розлучатимуся, Валю, – тупнув він ногою, – І ділити все майно.
– Знайшов чим лякати.
На тому вони й розійшлися. Так Валя і не прийняла свого Валентина назад, і жили вони довго та щасливо, кожен своїм життям та у своїй квартирі.
