Декілька тижнів тому я поховав молодого чоловіка, якому було трохи більше двадцяти років. Він пішов на корпоративну вечірку. У тій компанії він почав працювати недавно та був одним з наймолодших співробітників. Колеги заохочували його до вживання коктейлів. Коли він сів за кермо свого авто, щоб їхати додому, то перебував далеко не в тому стані, аби керувати автомобілем, проте жоден з його колег не відчув своєї відповідальности стримати його або якось зупинити. Дорогою додому, на відкритій ділянці, він задрімав за кермом. Авто перекинулося, він не вижив. Його родина була спустошена. Те що сталося здається безглуздим.
Я довго розмірковував про це. Чи вартувало винити в тому що сталося з молодим чоловіком його колег по роботі? Чи повинні були вони вберегти його і не дозволити сісти за кермо? Чи не винні вони в тому, що трапилося? Подібні запитання складають важке, багатогранне і непросте питання: яка наша відповідальність стосовно один одного? Чи повинні ми займатися власними справами і не звертати уваги, що відбувається довкола нас, і дозволити кожному нести відповідальність за власне життя? Чи, можливо, Бог наділив нас відповідальністю забезпечити добробут тих, кого ми любимо, і наших друзів, наших сусідів і наших ворогів, і, можливо, навіть цілого світу?
Наше друге запитання торкається цієї проблеми. Воно походить з історії про Каїна і Авеля, перших дітей Адама і Єви. Ви можете прочитати її в четвертій главі Книги Буття. Вони обоє прославляли Бога. Каїн приніс на вівтар врожай свого поля, тоді як Авель пожертвував ягня зі своєї отари. Ми можемо лише здогадуватися про причину, однак Бог прийняв подяку Авеля і відкинув подяку Каїна.
Невдовзі в пориві заздрости та гніву Каїн підніс камінь і позбавив брата життя. Бог не забарився запитати Каїна: “Де Авель, твій брат?” (Бут. 4:9).
Це запитання спонукає замислитися про нашу відповідальність щодо інших як мінімум під трьома різними кутами зору. Жодний з них не є простий. Ми схильні закривати очі і ухилятися від незручних викликів. Проте я все ж сподіваюся, що ви знайдете час, аби серйозно поміркувати над ними. Ті, хто позитивно відповів на ці запрошення, відчули в собі глибокі зміни. Вони виявили, що їхнє життя і віра стали значно змістовнішими. Можливо, це також станеться зі мною і з вами, якщо ми пильніше приглянемося і відповімо на виклики, які вони приносять у наше життя.
Тревор Гадсон
