fbpx
Саморозвиток
Чи можимо сказати ні, коли нас просять стати хрещеними батьками?

Буває, що хтось з друзів чи родичів просить нас стати хрещеними батьками їхньої дитини. Нам це не завжди подобається, а часом і лякає. Часто причиною цьому можуть бути як майбутні фінансові зобов’язання, так і те, що ми не знаємо, яка насправді роль хрещених батьків.

Для початку давайте з’ясуємо, звідки взялися “куми”?

У перші століття, коли доросла людина приходила до Церкви, щоб попросити хрещення, то з цього моменту починала тривалі приготування до прийняття цього таїнства.

У цих приготуваннях призначався один чоловік, який ставав її «захисником». Саме він дбав, щоб людина готувалася до належного пізнання Євангелія, принципів християнської поведінки, правд віри, відповідав на її запитання та сумніви, навчав молитвам.

Саме він нарешті засвідчував усій громаді, що його “підопічний(-на)” готовий (-а) прийняти хрещення і стати “законним” християнином. Тому цю особу найчастіше називали “свідком” або “засвідчувачем”.

Справа була не в тому, що він був свідком самого хрещення, а всього процесу дозрівання до віри. Отже, він був свідком, який разом із катехуменом (особою, яка хотіла охреститись) пережив народження у вірі і через своє служіння йому “породив” його (її). Тому ми говоримо про “хрещеного батька” – того, хто “родить дух”.

Яка ж роль хресних батьків?

Оскільки в наш час ми переважно хрестимо маленьких, ще несвідомих людей, весь процес дозрівання до віри, до її розуміння розтягується на роки після хрещення.

Природно, що впровадження віри беруть на себе батьки. І в першу чергу від них залежить християнське виховання дитини. Завдання ж хресних батьків — “допомагати батькам” у цьому.

Що саме мають робити хресні батьки?

Якщо вони хочуть допомогти у впровадженні віри, то, звичайно, вони повинні самі її мати. Перше завдання хресних батьків — піклуватися про власне духовне життя, про власні стосунки з Богом. Якщо вони цього не роблять, вони насправді не підходять на роль хресних батьків, оскільки заявляють про свою готовність взятися за завдання, яке вони насправді не в змозі виконати.

Неможливо передати комусь те, чого не маєш сам. Тож якщо ви не молитесь, не відвідуєте регулярно таїнства і не плануєте жодних реальних змін у цій справі, то краще відмовтеся від ролі хрещених батьків, бо це буде обманом маленької особи та її батьків.

Звичайно, було б чудово, якби, окрім турботи про власне духовне життя, ви регулярно могли бачити свого хрещеника. Однак це не завжди вдається. Тому в такому випадку дуже важливою є самотня молитва за свого хрещеника та його батьків. Також варто завжди згадувати своїх хрещеників під час щоденної молитви.

То ж відмовляти чи не відмовлятися?

Немає простої відповіді. Багато що залежить від конкретної ситуації. По-справжньому нелегкою є ситуація, коли ми маємо серйозні сумніви, чи зможемо допомогти батькам дитини, які практично не живуть у вірі і, відповідно не планують передавати своїй дитині живу віру. Якщо ви сумніваєтеся, варто сказати про це відкрито:

“Дякую за довіру… Я бачу свою відповідальність у ролі хрещеного батька так: (…). А що це означає для вас? Тому що якщо я маю бути хрещеним батьком вашої дитини, я певною мірою беру за це відповідальність. Але це також означає, що я набуваю певних прав по відношенню до нього – наприклад, право виступати за його духовний розвиток, принаймні до тих пір, поки він свідомо не підтвердить у таїнстві Миропомазання, що тепер бере свою віру в свої руки. Я не ображуся, якщо ви передумаєте і виберете когось іншого”.

З іншого боку – особливо якщо батьки “наполягають” – для дитини може бути краще мати хрещеного батька, який “принаймні” буде молитися за неї, ніж людину, яка тільки забезпечує достатньо високі фінансові ресурси у “при нагоді”.