Чому я мушу переживати за дружину коханця?
Мені 39 років. Я красива, доглянута, можна сказати успішний підприємець, маю кілька фітнес-клубів та магазин спортивного харчування. Є дорослий син, який навчається за кордоном.
Мій чоловік, з яким ми були разом зі шкільною партою, разом із нуля створювали бізнес, пішов на той світ 6 років тому.
Перші 4 роки я не впускала інших чоловіків у своє життя, адже знала, що такого, як мій чоловік, більше не буде в моєму житті, і я нікого не зможу полюбити так, як любила його. Я вирішила повністю присвятити себе бізнесу та сину. Але син закінчив школу і поїхав за кордон вчитися, і я залишилася одна у величезній розкішній, але порожній квартирі.
Я ніколи не була обділена увагою чоловіків, були гідні кандидати на роль чоловіка. Але за однієї думки, що в моїй квартирі може оселитися стороння людина, яка постійно вимагатиме до себе увагу, якій потрібно буде готувати смачні обіди, створювати домашній затишок, виконувати в обов’язковому порядку подружній обов’язок, від цієї думки мене тремтіло.
Я зрозуміла, що не хочу знову заміж, не хочу знову працювати над стосунками, підлаштовуватися під людину з уже усталеними життєвими принципами, я не готова жертвувати заради когось своїм комфортом.
Подруги наполегливо радили мені завести так званого друга для душі і тіла, щоб трохи скрасити самотність, і урізноманітнити своє життя, ну і для виправлення здоров’я, зрозуміло. Я всерйоз над цим не думала, поки в моєму житті не з’явився він.
Ми познайомилися у тренажерному залі. Він молодший за мене на 8 років. Гарний, високий, спортивної статури. Не описуватиму процес його залицяння до мене, все стандартно — квіти, кафешки, ресторани. Але чимось він мене зачепив. Мені було з ним легко, цікаво, весело.
Через місяць нашого знайомства я дізналася, що він одружений. Його дружина — домогосподарка, улюблена і єдина дочка директора нафтопереробного заводу. Він працює на цьому самому підприємстві, керівник відділу маркетингу. Все, звичайно, завдяки тестю. Взагалі, він багатьом завдячує своїй дружині та її батькам.
Вони допомогли йому здобути освіту, зробити кар’єру, вибитися в люди. Сам він хлопець із сім’ї скромного достатку, а дружина з допомогою своїх батьків, зрозуміло, його «зліпила з того, що було» і зробила з нього справжнього чоловіка, який привернув мою увагу.
Новина про те, що він одружений, мене не вразила. Мені були потрібні стосунки без зобов’язань. Шлюб чи співжиття мені були не потрібні, він, в принципі, і не міг мені цього пообіцяти. Наявність дружини мене абсолютно не бентежило, і не бентежить досі.
Навпаки, мене цілком влаштовує, що він завжди приходить до мене доглянутий, що пахне дорогими духами, у випрасуваній сорочці і начищених до блиску туфлях. Все завдяки його дружині, я абсолютно ні про що не дбаю.
За 2 роки наших зустрічей я жодного разу йому не випрала шкарпетки, а максимум, що я можу йому приготувати – це кава з вершками, бутерброд чи фруктова нарізка. Взагалі після того як нестало чоловіка я перестала любити готувати. В основному, ми з ним харчуємось у ресторані, переважно за його рахунок.
Ми зустрічаємося найчастіше за моєю ініціативою, тоді, коли зручно мені, коли маю час і бажання з ним побачитися. Це триває вже 2 роки. Дружина давно знає про моє існування, але терпить, тому що сильно його любить, мабуть, навіть більше, ніж себе. Вона терпляче чекає, поки він нагуляється, прийде до тями і знову належатиме тільки їй. Мені її навіть трохи шкода.
Він неодноразово заговорював зі мною про розлучення з дружиною, на що я йому відповідала, що розлучатись чи ні – це його справа, що стосується мене, то я заміж не хочу, мене і так все влаштовує. До того ж, розлучення з дружиною може спричинити втрату високооплачуваної роботи і навіть крах його кар’єри, а я його у разі будь-яких проблем підтримувати фінансово не збираюся.
У мене життєвий принцип – не давати грошей чоловікам. Та й не маю ніякого бажання заново вирощувати чоловіка і допомагати йому з нуля будувати кар’єру. Мені набагато зручніше мати вже готового чоловіка, що все має.
Ви, може, запитаєте, чому б мені не знайти такого ж хлопчика, тільки вільного? А навіщо? Мені, в принципі, не має значення, вільний він чи одружений, аби він мене влаштовував. А мій хлопчик мене влаштовує у всіх відношеннях.
Гарний, виглядає презентабельно, з ним не соромно вийти у світ чи показати його подругам, завжди доглянутий, ласкавий, ніжний, добрий енергійний коханець, безвідмовний, примчиться до мене за першим покликом. А наявність дружини мені ніяк не заважає, навпаки, мені навіть зручно, що вона є.
Щодо морального аспекту, то я цим навіть не морочуся. Ну чому я маю думати про почуття якоїсь чужої жінки? Якщо цю жінку щось у її сім’ї не влаштовує, нехай вирішує ці проблеми, а з мого боку мене все влаштовує, і я не хочу турбувати себе нічим.
Хтось із коментуючих історію про чоловіків зрадників, назвав жінок, які перебувають у відношенні до одружених чоловіків, жінок другого сорту. Я не стала б судити настільки однобоко кожен випадок індивідуальний, кожну зраду потрібно розглядати окремо.
