У важких обставинах ні в якому разі себе жаліти не можна. Жалість до себе відбере у вас останні сили, а ситуація почне погіршуватися. Чим більше себе жалієш – тим гірше будуть складатися обставини, немов хтось посилає вам випробування за випробуванням, покарання за покаранням. Хоча за що ж карати? Нам ж і так погано. Ось ми себе і жаліємо, думаємо, які ми бідні-нещасні, за що нам все це? У інших ж все добре!
Стоп. У цьому вся справа. Жалість до себе – це початкова стадія заздрості. Жалість до себе починається з порівняння себе з іншими, а таке порівняння – матір заздрості. Добрий, порядний чоловік не повинен відчувати заздрість і дозволяти їй проникати в своє серце. Якщо почав порівнювати і рахувати чужі переваги – значить, збився зі шляху і позбувся заступництва і допомоги свого Ангела, так раніше вважали.
“У мене, нещасного, все так погано, а інші процвітають. Ось у сусіда все добре. Але ж він цього не заслужив. І у колеги все відмінно. Хоча противна це людина. За що?!” … Ось крапля заздрості все псує остаточно. За заздрість хороших людей відразу карають (щоб зрозуміли, бо Отець піклується ними). А поганих – не відразу, як зауважив Данте, коли описував пекло. Так що, не варто дивуватися, якщо справи пішли ще гірше. Це попередження. Не шкодуйте себе!
Жалість – принизливе почуття, з відтінком зневаги. Відчувати до себе жалість – значить, втратити до себе будь-яку повагу, опуститися і здатися. Жалість можна відчувати по відношенню до безпорадної і нещасної істоти, яка не здатна змінити ні себе, ні обставини. Тому жалість до себе знижує самооцінку і позбавляє сил, які так потрібні для боротьби з важкими обставинами.
Стародавні греки говорили, що до себе треба ставитися як до найкращого друга. Хіба ми відчували б принизливу жалість до кращого друга? Ні. Ми відчуваємо співучасть, співчуття. І спонукання негайно найкращому другові допомогти, підтримати його, підбадьорити і запропонувати план дій. Ми не говоримо: “ах, який ти бідний, нещасний, слабкий бідолаха! Яке важке твоє становище, бідненький! А інші ось добре живуть, тільки на твою долю випали прикрощі та біди!”. Ми говоримо: “ти неодмінно впораєшся. Я розумію, як тобі важко. Я поважаю тебе за те, як ти тримаєшся. Разом ми що-небудь придумаємо. Зараз зберемося з думками і будемо шукати вихід! Ми всіх переможемо!”. Ось такі слова ми говоримо найкращому другові в біді, чи не так?
Так скажіть подумки ці слова собі. Слова співучасті, підтримки і схвалення. Вони допоможуть налаштуватися на правильний лад і знайти сили. Відкриється “друге дихання”, ви почнете помічати сприятливі обставини і можливості, які не бачили через жалість і пригніченість. І допомога прийде. Допомога завжди приходить до тих, хто намагається сам собі допомогти. З жалості до себе починаються депресії, алкоголізм та інші проблеми. А з шанобливого співчуття і самопідтримки починається поступовий вихід зі скрутного становища. Жалість відбирає всі ресурси. Співчуття лікує. У цьому їх різниця.
Будьте собі найкращим другом. І ставитеся до себе як до найкращого друга. Це допоможе повернути сили і ясний погляд на ситуацію. А потім і інші прийдуть на допомогу: люди і обставини…”
Анна Кір’янова, психолог
