Напевно, ви чули фрази на кшталт: «Не ділися своїми планами з оточуючими, якщо хочеш, щоб вони здійснилися». Або народне «не кажи гоп, доки не перескочиш».
Ці ідеї більше нагадують забобони, але в них також закладена психологічна складова.
Колись я захотіла написати книгу, вигадавши сюжет. Сюжет мені подобався, і я вирішила ним поділитися зі своїми друзями-письменниками. З ентузіазмом все їм розповідала, отримувала позитивний зворотний зв’язок та рекомендації. Але коли приходила додому і сідала за роботу, запал проходив і писати не хотілося.
Тоді я подумала: «Чому раніше запал був, а потім він кудись зник?».
Це відбувається тому, що у момент коли ми розповідаємо комусь про те, що плануємо зробити, то отримуємо приємне відчуття, немов наші майбутні досягнення вже стають частиною нас, ми їх реалізуємо емоційно. В історії з книгою я вже «отримала схвальні відгуки від читача», а отже, справу зроблено. У результаті виникає відчуття, ніби я вже це зробила і я менш зацікавлена у докладанні реальних зусиль.
Нещодавно з такою проблемою до мене звернулася дівчина. Вона кілька місяців хоче розпочати освоювати нову професію, але не розуміє, чому цього не робить. Як з’ясувалось, вона багато з ким це обговорює. В результаті тонус падає, ентузіазм знижується, запал гасне.
Висновок: краще намагатись не розповідати про свої плани до того, як почнемо їх реалізовувати. Тоді будемо менше розпорошуватися і конвертуватимемо емоції від обговорення в дію.
